загрузка...

Порівняльна характеристика політичних систем США і Канади

Вступ.

Розділ 1. Характеристика політичної системи США.

1.1. Значення Президента і Конгресу в політичній системі США.

1.2. Законодавча та виконавча гілки влади США.

1.3. Партійна система США.

Розділ 2. Особливості політичної системи Канади.

2.1. Структура політичної системи Канади.

2.2. Функції та форма правління Канади.

2.3. Перспективи розвитку політичної системи Канади.

Розділ 3. Порівняльна характеристика політичних систем США і Канади, спільні та відмінні риси.

3.1. Політичні процеси в США та Канаді.

3.2. Основні відмінності в політичних системах США та Канади.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження.Дослідження політичної системи окремих країн є важливою складовою прикладної політології.

Особливо актуальними є дослідження партійних систем країн, які мають значну політичну вагу у світі. До таких держав, без сумніву, відноситься США й Канада. Канада, яка є однією з найбільших за площею та економічним потенціалом держав світу. Вона є членом багатьох впливових міжнародних організацій: ООН, НАТО, Великої вісімки, ОБСЄ та ін.

Незважаючи на це, Канада постійно знаходиться на межі революційних змін у політичній площині, що ставить під загрозу не тільки її майбутній розвиток, але й стабільність регіону і навіть існування самої держави. Попри це розвиток партійно-політичної системи Канади та й загалом системи влади відбувається еволюційним шляхом. Трансформація партійної системи відбувалася щонайменше тричі, при цьому не змінювалися ключові характеристики системи. Канадська партійна система є прикладом послідовного розвитку, з одного боку, зберігаючи зв’язок з початковою структурою, з другого – з кожним етапом еволюції набуваючи нових форм.

Ще однією особливістю Канади є те, що вона належить до небагатьох держав світу з реальним, а не суто декларативним федеративним устроєм.

Українська держава потребує вивчення досвіду багатонаціональних та полікультурних країн світу, адже має низку характерних особливостей етнополітичного та регіонального характеру, що зумовлюють специфіку її політичного розвитку. Наявність автономного утворення на теренах унітарної держави та поліетнічних регіонів, а також трансформація партійної системи в сучасній Україні вимагають особливого вивчення досвіду інших країн.

Для канадських та американських вчених більш актуальним є дослідження якогось невеликого аспекту партійно-політичної системи країни та діяльності її політичних партій. Вони схильні розглядати партійну систему Канади залежно від різноманітних регіональних чи соціальних чинників, які впливають на електоральний вибір канадцями тієї чи іншої політичної сили. Так, серед даних досліджень можна виділити праці Дж.Петроціка та А.Анга, Л.Стефенсон та Л.Бенангера, С.Райлі, Р.Карті, Дж.Оуена.

Мета роботи– дослідити політичні системи США та Канади, зробити їх порівняльну характеристику.

Визначена мета зумовила постановку наступних завдань:

- проаналізувати еволюцію політичної системи Канади та США та визначити межі сучасного етапу її розвитку;

- визначити основні причини та наслідки сучасних змін у партійній системі Канади та США;

- проаналізувати вплив законодавства та традицій на партійно-політичну систему Канади та США;

- обґрунтувати визначальний вплив політичних партій на формування системи виконавчої влади в країні;

- визначити основні спільні та відмінні риси політичних систем США та Канади;

- спрогнозувати тенденції подальшої трансформації політичних систем в Канаді та США.

Об’єктом дослідження є політична система Канади й США.

Предметом дослідженняє партійно-політична система сучасної Канади та США, їх спільні та відмінні риси.


Розділ 1. Характеристика політичної системи США

1.1. Значення Президента і Конгресу в політичній системі США

Американська конституція була розроблена і прийнята Конституційним конвентом у Філадельфії (травень-вересень 1787 p.). Учасників конвенту традиційно іменують у США "батьками-засновниками".

Формулюючи положення конституції, "батьки-засновники" ставили перед собою три головні політичні цілі: зупинити подальший розвиток революції, створити міцну державу на федеративній основі, надійно відмежувати і гарантувати приватновласницькі права.

У текст Конституції, затвердженої конвентом 17 вересня 1787 р., не були включені положення, що гарантують політичні, особисті і процесуальні права громадян. Однак під тиском суспільної думки і демократично налаштованих законодавців у штатах конгрес був змушений у 1789 р. прийняти проект Білля про права - перші 10 виправлень до конституції, що проголошували ряд політичних, особистих і процесуальних прав громадян.

Конституція США набрала сили 4 березня 1789 р.

У фундамент конституційної системи американської держави покладено три основних політико-правових принципи - поділ влади, федералізм і судовий конституційний нагляд.

Принцип поділу влади, реалізований через систему "стримувань і противаг", припускає організаційну незалежність трьох "галузей" державної влади - законодавчої, виконавчої, судової - і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три "галузі" влади представлені конгресом, президентом і Верховним судом.

Федералізм - конституційний принцип, що передбачає відносно тверде розмежування сфер компетенції федеральної влади і влади штатів, при цьому значна частина прав "суверенних" штатів передана федеральному уряду.

Судовий конституційний нагляд полягає в тому, що суди мають право визнати невідповідними конституції і тим самим недійсними закони конгресу й акти виконавчої влади. Вищим органом конституційного нагляду є Верховний суд США.

Законодавча влада в Сполучених Штатах Америки здійснюється конгресом США і законодавчими зборами (легіслатурами) штатів [17, c. 88-89].

Конгрес США складається з двох палат - сенату і палати представників. Засідання конгресу проходять у будинку Капітолія, розташованого на пагорбі в центрі Вашингтона.

Що стосується палати представників, то згідно з конституцією США кожен штат повинен бути представлений у палаті принаймні одним членом.

Члени палати представників обираються на дворічний термін, отже, кожні два роки склад палати представників оновлюється, цим же інтервалом вимірюється термін повноважень усього конгресу кожного скликання. Конгрес кожного скликання проводить дві сесії, що починаються в січні і продовжуються з перервами майже протягом усього року.

Кожен штат представлений у сенаті двома членами, тобто в його склад входять 100 сенаторів. Кожен сенатор обирається на шестирічний термін. На відміну від палати представників кожні два роки підлягає переобранню лише третина сенаторів, що забезпечує визначену стабільність складу цієї палати і послідовність у її діяльності. За традицією сенат займає більш привілейоване становище, ніж палата представників.

Конституційні повноваження конгресу дуже широкі. Найважливіше місце серед них займають прерогативи у фінансовій галузі - те, що в США прийнято називати "владою гаманця". Конгрес встановлює однакові для всієї території країни податки, мита, податі й акцизні збори, затверджує федеральний бюджет і виділяє асигнування на всі без винятку державні акції, позичає гроші в кредит і сплачує борги від імені Сполучених Штатів, регулює зовнішню торгівлю і т.д.

Конгресу належить важлива функція контролю за діяльністю урядових установ і відомств. Конгрес має право оголошувати стан війни, формувати збройні сили і виділяти асигнування на їх утримання, видавати правила по керуванню і організації сухопутних і морських сил.

Поряд із повноваженнями, здійснюваними спільно обома палатами, існу-ють також такі, які може здійснювати тільки одна з палат. За конституцією всі законопроекти про державні доходи повинні виходити від палати представників; сенат може пропонувати до них виправлення і брати участь у їх обговоренні.

Найважливішими повноваженнями сенату є його участь у прийнятті Сполученими Штатами Америки міжнародних зобов'язань у формі договорів і участь у призначенні на вищі посади державного апарату.

Важливу роль у діяльності відіграють постійні і спеціальні комітети конгресу. Вони створюються в обох палатах, кожен комітет спеціалізується в конкретній галузі державного керування. У сенаті 16 постійних і 4 спеціальних комітети, у палаті представників 22 постійних і 5 спеціальних комітетів [19, c. 267-269].

Розглянемо партійні фракції. У конгресі США представлені тільки дві найбільші буржуазні партії країни - Демократична і Республіканська. У кожній з палат конгресу утворюються партійні фракції обох партій; фракція більшості, тобто фракція партії, що має більшу кількість місць у цій палаті, і фракція меншості.

Партійні фракції кожної із палат обирають лідера і його заступника. Лідер більшості в сенаті є найважливішою фігурою, що впливає на хід роботи цієї палати. Лідер більшості в палаті представників займає в партійній ієрархії друге місце після спікера палати.

Роль лідерів меншості як у сенаті, так і в палаті представників зводиться в основному до формулювання політики опозиції й організації підтримки на її користь.

Як і на федеральному рівні, у штатах відзначається посилення виконавчої влади губернатора за рахунок прерогатив законодавчих органів. За своєю структурою і методами роботи законодавчі збори штагів багато в чому копіюють конгрес. У всіх штатах, крім Небраски, вони складаються з двох палат: палати представників і сенату.

Як і в конгресі, у законодавчих зборах штатів діє система комітетів; у деяких штатах велику роль відіграють об'єднані комітети обох палат. Характерною рисою більшості законодавчих зборів є домінуюча роль спікера палати представників, що користується величезним впливом не тільки в рамках законодавчих зборів, але і взагалі в штаті.

Виконавча влада в країні здійснюється президентом США, що виконує покладені на нього конституцією повноваження за допомогою розгалуженого апарата виконавчої влади.

Вищою в країні посадовою особою, яка поєднує повноваження глави держави і голови уряду, є президент США. Він обирається на термін у 4 роки з можливістю переобрання ще на один термін. Президентом США може бути громадянин США за народженням, не молодше 35 років, що прожив на території США не менш ніж 14 років. Із 1800 р. офіційною резиденцією президента є Білий Дім, що розташовується в столиці США Вашингтоні.

Повноваження президента США дуже широкі. Як глава держави він є верховним головнокомандуючим збройними силами США і верховним представником США на міжнародній арені. Президент зі схвалення і згоди сенату призначає федеральних суддів, включаючи членів Верховного суду і вищих посадових осіб апарату виконавчої влади. Конституція надає президенту право скликання надзвичайних сесій конгресу і переносу чергових сесій. При виникненні внутрішніх і зовнішніх кризових ситуацій президент може користуватися надзвичайними повноваженнями. Велику роль має президент у законодавчому процесі. Формулюючи законодавчу програму адміністрації в серії послань конгресу, президент є фактичним лідером законодавчої політики.

Разом із президентом на чотирирічний термін обирається віце-президент. За конституцією повноваження віце-президента обмежуються головуванням у сенаті.

Прийняті в 1933 р. XX виправлення до конституції США зміцнили статус віце-президента, розглядаючи його як спадкоємця глави виконавчої влади у випадку смерті чи недієздатності останнього.

Не передбаченим конституцією надвідомчим органом при Білому домі є Виконавче управління президента (ВУП). Засноване в 1939 р., ВУП сприяло зміцненню президентс