загрузка...

Велика грецька колонізація та її наслідки

Вступ.

1. Причина початку „Великої грецької колонізації”.

2. Особливості розвитку грецьких колоній.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

VIII – кінець VI ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації. Одним з її напрямів було освоєнняя Північного Причорномор’я. Деякі фахівці вважають, що “колонізація” не дуже вдалий термін, оскільки він не зовсім точно відображує чуть і характер процесу проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. Доцільніше, на їх думку, називати це явище “переселення”.

Велика грецька колонізація, або “переселення”, суттєво вплинула на весь світовий розвиток. Якщо в ХІ – ІХ ст. до н.е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на величезній території Середземноморського узбережжя від Піренейського півострові аж до Єгипту та Сирії і побудували свої міста на берегах Чорного й Азовського морів.

Серед грецьких міст-держав найбільш відомі: Ольвія – її залишки знаходяться біля с.Парутине на південь від міста Миколаїв, Херсонес – на околиці сучасного Севастополя, Пантікапей – сучасна Керч, Кафа – сучасна Феодосія в Криму, Фанагорія – на Таманському півострові, Танаїс – на Дону, Керкінітіда – сучасна Євпаторія. Найбільшим з цих рабовласницьких держав було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, що виникло в V ст. до н.е. на Керченському й Таманському півостровах. Гербовий знак цього царства нагадує тризуб. За своє багатовікове існування античні держави, засновані греками, досягли значного розвитку в державотворенні та зовнішній політиці, економіці й торгівлі, культурі, мистецтві й побуті.

Населення грецьких міст-полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно впливало на сусідні племена – скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів тощо. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.

1. Причина початку „Великої грецької колонізації”

Народ, що не тільки, своїми писаннями, впровадив Україну на історичну сцену, але й гарно започаткував її культурно-політичний розвиток, були греки.

Уже з VIII ст. по Христі починаючи, коли то ще вся наша земля потопала в номерках праісторії, заселюють узберіжжя Чорного й Озівського моря грецькі колоністи, що тікаючи перед домашніми війнами в рідному краю, шукали не тільки нових ринків збуту для продуктів грецького промислу, але й захисту для продовжування своєї культурно-цивілізаційної праці. Приходять вони до нас із міст корінної й малоазійської Греції, та від гирла Дністра починаючи, а на найдальших заливах Озівського моря (Меотиди) кінчаючи, покривають усе узберіжжя низкою торговельних міст-факторій. Важливіші з них це: Тира при гирлі Дністра, що на її румовищах повстав український Білгород (нині Акерман), Ольбія, (заснована ок. 645 р. пер. Хр.) при гирлі Богу (поблизу нин. Миколаєва) Херсонес на південно-західньому й Теодосія (пізн. Каффа) на півд.-східньому узберіжжі Криму Пантикапей (нині Керч) з одного й Фанагорія (староукраїнська Тмуторокань) на другому боці проливу, що єднає Озівське море з Чорним, Танаіс при гирлі Дону (біля нин. Ростова) й ціла низка інших.

Тоді, як напівдикі степові орди, раз у раз вдиралися на наші землі з Азії й нищили все на дорозі, грецькі колоністи прийшли до нас із мирною віткою торгівлі й культури. А хоч не втрималися вони на чорноморському узберіжжі перед азійською степовою навалою, то залишили по собі дуже багато: не тільки в румовищах своїх колоній, але й у духовній культурі своїх сусідів і наступників.

Вивозячи з України худобу, рибу, мідь, віск, хутра, вовну та збіжжя, привозили сюди вино, оливу, матерії, металеве знаряддя, розмальований, глиняний й металевий посуд, всяку галантерею а навіть... нагробні памятники. Все те міняло до грунту культуру й побут їхніх сусідів; одні з них ставали «полугреками», другі передавали грецьку культуру на далеку північ і схід.

Суто демократичний лад і републіканський устрій, перенесений грецькими колоністами на узберіжжя Чорного Моря, дуже скоро виявився пагубним серед нових умов їхнього життя. Доволі сказати, що політична сила і вплив грецьких колоній не сягали дальше мурів їхніх міст. Живучи нарізно, мініатюрними містами-державками, не додумалися греки створити хоч би й оборонний союз своїх колоній для відпору варварського світа, що відусіль зазіхав на їх добра. Один тільки Пантикапей, завдяки своєму напів монархічному устроєві, зумів зорганізувати низку грецьких колоній над Озівським морем у союз, що довго опирався варварам, а навіть поширив свій політичний вплив на колонії Криму[4, c. 74-76].

Інші колонії дуже скоро попали в загрозливу для культурного життя залежність від варвар, оплачуючися їм непосильними данинами, а то й визнаючи їхню зверхність. Остаточно, коли не могли собі самі порадити, вони піддалися в опіку більшим мілітарним державам, не цураючись навіть персів, з якими їх корінна батьківщина вела війну на смерть і життя. Похід перського короля Дарія на скитів у 513 р. був саме наслідком тої опіки перської держави над грецькими чорноморськими колоніями. Коли ж корінна Греція зламала силу Персії, чорноморські греки піддалися під охорону атенського морського союзу, завдяки якому в V і IV ст. зацвіли їх колонії високою культурою й добробутом. Упадок Атен потягнув за собою й упадок колоній: їм уже не могли забезпечити розвитку ні македонці ні понтійський король Мітридат V, що розбивши скитів, заложив над Озівським морем Босфорське Царство, а навіть заходився здобути ціле чорноморське поберіжжя. Сміливі замисли Мітридата йшли в розріз із інтересами римської імперії, що вже тоді станула сильною ногою в Малій Азії. В невдачних боях із Римом гине Мітридат (63 р. пер. Хр.) а його син Фарнак визнає римську зверхність. Колиж йому заманулося здійснити горді батькові плани про опанування цілого Чорного моря, накликав собі на голову великого римського войовника Юлія Цезара; в бою з ним тратить (47 р.) життя й державу. Від тоді стає Босфорське Царство автономною провінцією римської імперії, що посуває свої сухопутні межі по Дунай із одного й Кавказ із другого боку Чорного Моря. Чорноморські, грецькі колонії відживали вже свій вік. Не помогла їм охорона зорганізованої римським цісарем Траяном Дакії (106 по Хр.). Всі вони лягли в румовища під безпощадним напором степових орд, а деякі, як Пантикапей стали столицями варварських держав. Якийсь час животіли ще грецькі осади Тавриди, поки й вони не зникли з лиця землі.

Розпалися в румовища й перестали існувати, але вплив, що його виявили за час свого існування і культурні досягнення, залишені наслідникам, не змарнувалися; ціла Європа взагалі живе до сьогодні з велетенської культурної спадщини старої Греції.

Геродотове оповідання про скитського царя Скиля, що захоплений культурою грецьких колоній жив подвійним життям — у себе дома життям скита, а гостюючи в Ольбії життям грека, дуже вимовне й переконуюче. Справді полугреками ставали всі, що зіткнулися з грецькими, чорноморськими колоніями. А як далеко сягав їх вплив свідчать сучасні розкопки: прекрасний грецький посуд викопують не тільки на Чорноморії, але і в околицях Києва, Харкова, Полтави, а навіть у Галичині[2, c. 52-54].

2. Особливості розвитку грецьких колоній

Для сильно розродженого грецького племені Балканський півострів унедовзі показався затісним. Замало було тут широких долин, що надавалися б на поселення і ведення хліборобства, не було з чого жити густій людності. До того ж з півночі напливали все нові племена, шукаючи собі садиб. Перенаселення ставало все більше. У деяких околицях життя ставало неможливе через переходи й' напади варварських ватаг, що нищили все по дорозі і місцевим мешканцям не давали спокійно жити. Ці різнорідні причини викликали серед греків сильний переселенський рух на море і за море.

На правому березі Бога недалеко його устя біля села Парутина збереглися до нині румовища Ольбії, що її ще в 645 р. до Хр. заснували виселенці з грецького Мілєту в Малій Азії. Вчені, працюючи біля ольбійських розкопок від 1902 р. змогли відтворити цілу історію, а навіть життя і побут тієї колонії на протязі її кілька вікового існування. На захід і північ від Ольбії в урочищі «Сто Могил» розкопано цвинтар і в його могилах знайдено грецький посуд в усіх його розвоєвих зразках, від чорнофігурних ваз VI ст. перед Хр. до червонолякових і скляних виробів римського типу з III ст. по Хр. Розкопано сім культурно-розвоєвих шарів Ольбії, з яких виявляється, що вона кілька кратно горіла й руйнувалася; після того відбудовувалася наново, нерідко вживаючи старих матеріалів.

У найстаршій добі цвіла в Ольбії йонська культура, по якій збереглися архітектурні пам`ятки, глиняні (теракотові) жіночі статуетки, маски, мраморні статуї, вази та інша кераміка, привожена сюди з Мілєту, острова Родосу й Навкротису. В чергових віках йонську культуру Ольбії замінює аттицька (VI—V ст. до Хр.) відтак геллєністична і греко-римська.

Стара Ольбія була зразу обведена тільки ровом, але згодом збудували довкола неї оборонні мури з баштами. Все ж таки вони не забезпечували її перед наскоками сусідів, яким вона мусила давати викуп. В І ст. зруйнували її готи, але згодом її відбудували на бажання скитів; вони вже не могли жити без торговельної факторії, яка заспокоювала б їх повищені культурні вимоги.

З тих часів занепаду збереглося дуже цікаве оповідання про Ольбію, записане подорожником філософом Діоном Хризостоном[7, c. 26-27].

Тогочасна Ольбія була куди менша від первісної, а замість могутніх мурів і башт, була обведена невисокою й слабенькою огорожею. Все свідчило про її упадок: бо не греки тепер впливали на варвар, а варвари на греків. Отаман ольбійської залоги Калістрат був одягнений по скитськи, а ольбійці не говорили вже чистою грецькою мовою, але якимсь греко-варварським жаргоном. Тим не менше були вони горді на грецьку культуру й пишалися своїм Гомером, його Іліадою та її героєм Ахиллем. Якраз був Діон в Ольбії в моменті, коли після одного зі скитських наскоків, ольбійці сподівалися чергового й готовилися відперти ворога. Але наскільки греки були собою і в обличчі смертельної небезпеки, свідчить хіба те, що ольбійські жовніри, замісць хвилюватися недалеким боєм, попросили Діона, поговорити з ними про... філософію. «До нас — говорив Діонові один із ольбійських жовнірів, — приїздять тільки греки з прізвища, а в дійсності, куди гірші варвари, як ми: купці й крамарі, що привозять сюди всяке нікчемне дрантя й погане вино, а вивозять відсіля некращий товар. Ми любимо Гомера, дехто любить і Платона, й ти не дивуйся, що такий громадянин схожий на варвара, як я, читав Платона. Не говори нам про політику, але про божеську філософію».

Як бачимо, важко було грекам, митцям і філософам з уродження устоятися проти варвар, які мало цікавилися філософічними питаннями, а твори грецького мистецтва купували й грабували, не розуміючи їхньої вартості.

Але поки Ольбія була могутня торговельна колонія, то в неї була й своя пристань і збіжеві шпихлірі й базарі, на яких виставлялися на продаж і в обмін привозні товари; вона мала свій водопровід і цілу низку храмів, театр, гімназію (грище для гімнастичних вправ — гіподром — спортову площу) та цілу низку торговельних факторій здовж чорноморського поберіжжя.

За цілий час існування Ольбії панував у ній демократичний лад: законодатне тіло було народне зібрання (еклесія) виконуюче — рада (булє) або колегія старших (архонтів). Військовими справами завідувала колегія «стратегів»[5, c. 36-38].

Друга з видатніших грецьких колоній Пантикапей, заснована в VI ст. до Хр. на місці пізнішого, істор. староукраїнського Корчева, теперішньої Керчі, була по опису географа Страбона (помер коло 23 р. по Хр.) збудована на горбі, заселеному довкола на просторі шести кілометрів і мала на своєму східному боці пристань на яких 30 кораблів. У ній був акрополь (замок) можливо, що на горі, яку тепер звуть Мітридатовою. Пантикапей був столиця пізнішого Босфорського Царства, та головний доставник збіжжя, що його вивожено з пристаней царства по 100.000 медимнів річно. В низинній і плодючій околиці Пантикапею були села, де й плекалося з великим успіхом хліборобство. Тому то на монетах Босфорського Царства бачимо колос, як символ хліборобства й рибу, що була по хліборобстві найважніший вивозний продукт колоній.

В противенстві до демократично-республиканської Ольбії Пантикапей завів у себе напів монархічний лад: пантикапейські архонти були «базілєвсами» для варвар. Станувши на чолі союзу озівських колоній, Пантикапей перетворився в столицю Босфорського Царства, створив велику мілітарну силу з варварських наємників, та поширив свою владу на низку сусідніх варварських племен та грецьких кольоній, від гір Таврії (Криму) до Танаісу (Дону) й Кавказу.

Як в Ольбії, найдено в Пантикапею цілу низку монументальних гробниць із розмальованими в нутрі стінами й неперебраними скарбами в посуді та ювелірних окрасах. Багато теж збереглося румовищ будинків, храмів та різьблених статуй і портретів. Одні з них привозили з корінної Греції, другі творили на місці й на них слідний вплив місцевого, дещо зварваризованого смаку й уподобань. Могили з часів Босфорського Царства (найцікавіші з них: Кульобська біля Керчі, Юз-Оба, Велика Близниця й Артюхівська Семи Братів) як і катакомби та склеплені гробниці переховали нам увесь ритуальний матеріал старогрецьких похоронів, пояснюючи не тільки вірування греків у позамогильне життя, але й їхні буденні звичаї. Впливаючи своєю високою культурою на варвар, вони набиралися дечого й від них. Варварським впливам слід між іншими приписати, що видержана скромність і тонкий смак побуту в корінній Греції замінюється в чорноморських колоніях варварською виставністю, в якій золото й самоцвіти грають важну роль.

Своїх покійників хоронили грецькі колоністи в золотих вінках, жовнірів у шоломах, жінок у діадемах з довгими дармовісами, опущеними на чоло. Так мужчини, як і жінки носили в вухах ковтки, тільки мужеські були менші й скромніші від жіночих. Крім цього жінки носили довгі, вигадливі підвіски, що прикріплені до убору голови звисали понад вухами. На шиї носили намиста і гривні, з яких більшість дивує нас тонкістю свого виконання. Не було цього звичаю в корінних греків: перейняли його чорноморські колоністи від варвар. Широко вживані були перстені й циліндричні, різьблені печатки. Скромна й проста грецька одежа була тут покрита золотими бляшками та позументами. Про форму одежі повчають нас глиняні статуетки та розписи гробниць. Але характер посуду не різнився від посуду матірного краю. Видно, що більшість привозили сюди, а те, що роблено на місцях наслідувало привозні зразки. Бачимо ті самі стрункі амфори, чорно- й червоно фігурні вази, з побутовими й міфологічними сценами, мисочки й ритони в формі турового рога, прекрасні пляшки з тонкими шийками, глиняні й бронзові, завсіди тонко різьблені світильники, і т. д. Збережені відломки божеських ставників теж нічим не різняться від краси й величі різьбарських архитворів матірного краю. Напевне мармурові ставники привозили собі греки з батьківщини, а на місцях відливали тільки бронзові[9, c. 41-42].

До найбільшого розвитку грецьке переселення дійшло в часі між 750 та 550 pp. до Хр. Тоді хвилі переселенців пішли далеко за Егейське море — на північ, полуднє та на захід.

Колоністи з Халкіди на побережжя Македонії, — від них дістав назву потрійний півострів Халкідіке. Невдовзі з'явилися оселі Над Пропонтидою, тобто морем Мармуру1. В 658 р. переселенці з Мегари заснували над Босфором місто Бізантіон, що завдяки корисному положенню між двома морями й шляху з Європи до Азії розвинулося у значний торговельний центр. Потім грецькі кораблі ввійшли в Чорне море. Це море спочатку називано «Понтос Аксейнос», тобто Негостинне море, — в дійсності ж це іранська назва, що означає Чорне море. Але коли плавба тут розвинулася, греки перемінили назву на Евксейнос — Гостинне море. Пливучи вздовж малоазійського узбережжя, заснували оселі Синопу, Трапезунт і багато інших. Цей шлях довів їх до родючої Колхіди, цебто Закавказзя. З цею країною зв'язаний переказ про героя Язона, що на чолі аргонавтів виправлявся туди, щоб добути «золоте руно». І справді, а тамтешніх річках знаходили золотий пісок.

Чорноморську колонізацію найбільш запопадливо вів малоазійський Мілет: упродовж одного століття він заснував 90 осель. На українському побережжі постали тоді міста Тіра при гирлі Дністра, Ольвія при гирлі Буга, Херсонес, Феодосія і Пантикапей у Криму, Фанагорія при Керченській протоці, Танаїс при гирлі Дону.

Греки почали тоді поселятися також на африканському побережжі. Найбільше значення мали тут Кирене в Лівії і Навкратіс у дельті Нілу.

Сильним руслом грецька колонізація пішла також на захід. У Полудневій Італії постали міста Тарент, Гераклея, Сібаріс, Кротон, Кіме (римські Куми}, Неаполь. Ця країна дістала тоді назву Великої Греції. На сусідній Сицилії грецького походження були Сиракузи, Катана, Мессана, Акрагас та багато інших. На французькому узбережжі греки заснували Массалію (теперішній Марсель) і Ніїсею (Ніцца), на Піренейському півострові — Сагунт і Менаке (коло Малаги). Тут на заході грецькі переселенці зустріли фінікійців, що мали ,вже там багато своїх осель і факторій[3, c. 27-28].


Висновки

"Велика грецька колонізація" - період перенесення еллінами впродовж VIII - кінця VI ст. до н.е. своїх поселень на широкі простори Середземноморського узбережжя від Піренейського півострова аж до Єгипту та Сирії - мала безпосередній стосунок і до південних територій сучасної України. Адже Північне Причорномор’я стало одним із ключових регіонів мілетсько-іонійської колонізації. Уже в другій половині VII ст., тобто в часи завершальних етапів "великої грецької колонізації", тут, а саме на острові (а тоді - півострові) Березань (нині територія Миколаївської обл.), виникає перше давньогрецьке поселення - Борисфеніда, а вже слідом за ним у VI ст. засновуються майже всі найбільш значні північно-причорноморські міста: Тіра, Ніконій, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей, Фанагорія, Гермонаасса, Горгіпія та інші.

Основними еллінськими центрами на території Північного Причорномор’я були: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані (поблизу с.Парутино Миколаївської обл.), Боспор Кіммерійський з головним осередком у Пантікапеї (сучасне м.Керч) та Херсонес Таврійський (околиці сучасного Севастополя).

Сильним руслом грецька колонізація пішла також на захід. У Полудневій Італії постали міста Тарент, Гераклея, Сібаріс, Кротон, Кіме (римські Куми), Неаполь. Ця країна дістала тоді назву Великої Греції. На сусідній Сицилії грецького походження були Сиракузи, Катана, Мессана, Акрагас та багато інших. На французькому узбережжі греки заснували Массалію (теперішній Марсель) і Ніїсею (Ніцца), на Піренейському півострові — Сагунт і Менаке (коло Малаги). Тут на заході грецькі переселенці зустріли фінікійців, що мали ,вже там багато своїх осель і факторій.


Список використаної літератури

1. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: Атіка, 2005. - 255 с.

2. Глиняний В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / Володимир Павлович Гли-няний,; Одес. нац. юрид. академія. - 5-те вид., перероб. і доп.. - К.: Істина, 2005. - 767с.

3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. - К.: Каравела, 2005, 2007. - 271 с.

4. Гроссман Ю. Історія стародавнього світу: Практикум: Навч. посібник для іст. фак. ун-тів/ Юрій Гроссман, Ігор Лісовий,. - Львів: Вища шк.: Видд-во при Львів. ун-ті, 1985. - 223 с.

5. Збірник документів з історії Стародавнього Сходу: учбовий посібник/ Укл. Л. Пономаренко; КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. - 136 с.

6. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу: Підручник для студ. вузів/ Олег Крижанівський,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Либідь, 2002. – 589 с.

7. Макарчук В. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Володимир Макарчук,. - 5-те вид., доп.. - К.: Атіка, 2006. - 679 с.

8. Тищик Б. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник/ Борис Тищик,; Ред. Діана Карпин, Любов Кирієнко,. - Львів: Світ, 2001. - 382 с.

9. Хома Н. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Наталія Хома,. - 4-те вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. – 474 с.

10. Шалагінова О. Історія стародавнього світу: Пробний підручник для 6 класу 11-річної середньої школи/ Олександра Шалагінова, Борис Шалагінов. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - 207 с.

Рекомендуємо для перегляду

Теорія народонаселення Т. Мальтуса
2012-09-26

Основні постулати теорії народонаселення Мальтуса. Економічні ідеї та теорія народонаселення Мальтуса


Криза радянської економічної науки на рубежі 80 та 90 рр.
2012-09-26

Тенденції розвитку радянської економіки на рубежі 80-90–х років.Основні тенденції економічної науки наприкінці 80 - поч. 90-х років


Історія економіки та економічної думки
2012-09-26

Зміна галузевої структури виробництва та встановлення і розвиток теорії постіндустріального суспільства.Характерні особливості розвитку економіки України в пореформений період (60-70-ті роки 19 ст.) та відображення цих процесів у вітчизняній економічній думці


Історія держави та права України
2012-09-26

Розкрийте основні риси тенденції демократизації суспільного життя в Україні у період з 1953 по 1964 рр.Порівняйте основні положення Конституцій України 1919 та 1929рр.Надайте характеристику державному ладу і праву в західних українських землях у 20-х та 30-х рр


Соціологія держави в працях Леніна
2012-09-26

Ленінське обґрунтування суспільства та його економічного розвитку.Уявлення В. І. Леніна про соціалістичне і комуністичне суспільство