загрузка...

Питання з філософії

1. Філософія, її предмет і роль у суспільстві

2. Основні функції філософії

3. Філософія і світогляд.

4. Історичні тиші світогляду та їх характеристика.

5. Структура світогляду.

6. Основні функції світогляду.

7. Особливості філософії Стародавньої Індії

8. Основні філософські ніколи Стародавнього Китаю..

9. Натурфілософія Давньої Греції

10. Класичний етап античної філософії

11. Філософські погляди Сократа.

12. Філософські погляди Платона.

13. Філософські погляди Арістотеля.

14. Основні напрями еллінистично-римської філософії

15. Особливості філософії Середньовіччя.

16. Апологетика, її основні представники та характеристика.

17. Особливості патристики.

18. Філософське вчення Августина Блаженного.

19. Схоластика як етап Середньовічної філософії

20. Філософські погляди Фоми Аквінського.

21. Боротьба номіналізму та реалізму у філософії Середніх віків.

22. Характеристика філософської думки епохи Відродження.

23. Соціально-політичні теорії в епоху Відродження (Т. Мор, Т. Кампанелла, Н. Макіавеллі)

24. Філософія Нового часу. Проблема методу пізнання в філософії

25. Основні представники та особливості раціоналізму

26. Основні представники та особливості емпіризму.

27. Філософія епохи Просвітництва: загальна характеристика.

28. Класична німецька філософія та її основні проблеми.

29. Виникнення та сутність марксизму.

30. "Філософія життя" - формування нової філософської парадигми.

31. Проблема людини та її свободи у філософії екзистенціалізму.

32. Класичний психоаналіз: загальна характеристика

33. Зародження і розвиток філософської думки в Україні

34. Філософія в Україні доби барокко. Києво-Могилянська Академія.

35. "Філософія серця" Г. Сковороди.

36. Філософські ідеї в творчості діячів української культури (Т. Шевченко, Л. Українка, В. Винниченко)

37. Категорія буття: її смисл і специфіка. Основні форми буття.

38. Філософське розуміння матерії: сутність та особливості

39. "Простір" і "час" як форми існування матерії

40. Рух як спосіб існування матерії, його форми.

41. Діалектика та її альтернативи.

42. Основні принципи діалектики як загальної теорії розвитку.

43. Філософський зміст поняття "закон". Основні закони діалектики.

44. Категорії діалектики як універсальні форми мислення.

45. Теорія пізнання в системі філософського знання.

46. Основні принципи філософського пізнання світу. Суб'єкт і об'єкт пізнання, особливості їх взаємодії

47. Пізнавальний процес як єдність чуттєвого та раціонального.

48. Проблема істини та її критеріїв у пізнанні

49. "Абсолютна" і "відносна" істина: сутність взаємозв'язку.

50. Практика - основа, ціль пізнання і критерій істини.

51. Особливості наукового пізнання.

52. Співвідношення емпіричних та теоретичних методів наукового пізнання.

53. Основні форми наукового пізнання (ідея, проблема, концепція, гіпотеза, наукова теорія)

54. Проблема свідомості у філософії. Свідомість як виша форма відображення.

55. Структура свідомості

56. Основні рівні та функції свідомості

57. Свідомість і мислення. Спілкування і праця.

58. Суспільна свідомість та її структура

59. Філософська антропологія в системі філософського знання.

60. Основні концепції походження людини.

61. Природні, соціальні та духовні виміри людського буття.

62. Поняття "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність".

63. Соціальна філософія в системі філософського знання.

64. Основні підходи до розуміння суспільства.

65. Суспільство як система життєдіяльності людини.

66. Демографічний фактор суспільного розвитку.

67. Соціальна структура суспільства.

68. Соціальні групи. їх типологія та динаміка розвитку.

69. Теорії "соціальної стратифікації" та "соціальної мобільності".

70. Історичний генезис етнічних спільностей.

71. Проблема періодизації соціальної історії: "формаційний" і "цивілізаційний" підходи

72. Поняття суспільного виробництва.

73. Матеріальне та духовне виробництво.

74. Мораль і право в системі регуляції суспільних відносин.

75. Екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв'язання.

76. Поняття культури. Структура і функції культури.

77. Історичні типи культури.

78. Культура і цивілізація.

Список використаної літератури.


1. Філософія, її предмет і роль у суспільстві

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Еволюція предмета філософії не є чимось винятковим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення всезагального розумом чи інтуїцією.

Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу — Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.

2. Основні функції філософії

Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця в суспільному та індивідуальному людському бутті, тобто від їх функцій. Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них:

— світоглядна функція, пов´язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

— загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

— пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

— прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

— критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву» , виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

— аксіологічна функція з її вимогою дослідження об´єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

— соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;

— освітня функція, пов´язана з впливом філософії на свідомість людей.

3. Філософія і світогляд

Суспільство витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ. Вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель визнавав, що світ — це об´єктивний розум, який за логікою подібний до суб´єктивного розуму людини), та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцше).

4. Історичні тиші світогляду та їх характеристика

Світосприймання є стихійним, несистематизованим. А світогляд постає цілісною системою поглядів, яка свідомо формується і підтримується. Він є світорозумінням, інституалізованим формоутворенням, передбачає наявність певних соціальних груп, які свідомо поширюють його в суспільстві. У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні його типи: міфологічний, релігійний, філософський. А для повноцінного уявлення про філософію як тип світогляду необхідно з´ясувати її суттєву відмінність від міфології та релігії.

Міфологічний світогляд. Історично міфологія передує релігії та філософії. Вона є лоном, у якому вони формувалися. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб´єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міфологія не знала трансцендентного (що існує поза реальним світом, тобто поза простором і часом) Бога. Її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Як наслідок родові зв´язки слабнуть; особа перестає вважати справедливим покарання одних за гріхи інших — кожен має сам нести свій хрест, і соціальний механізм покарання, який становить основу міфу, вже не спрацьовує. Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земне життя. У «цьому світі» можна грішити і прекрасно жити, але на «тому світі» за все доведеться відповісти. У такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою особи. Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для зміни чи посилення його виникає внутрішній контроль — мораль. Всевидячий і всемогутній трансцендентний Бог, з одного боку, і совість як соціальний контролер — з іншого створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених культурою суспільства.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими обаразами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи. Щоправда, марксистсько-ленінська філософія, будучи в СРСР офіційною ідеологією, виконувала функцію соціально