загрузка...

Політика та етика в тлумаченні П.Рікера

Вступ.

Розділ 1. Особистість П.Рікера в політиці та етиці.

1.1. Місце та основні ідеї П.Рікера у філософії та етиці.

1.2. Герменевтика П.Рікера.

Розділ 2. Політичні погляди П.Рікера.

2.1. Поняття держави та насильства у політичних поглядах П.Рікера.

2.2. Етичні погляди П.Рікера.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Поль Рікер - один з найвизначних філософів XX ст. Його перу належать праці: "Карл Ясперс і філософія існування" (1947, у співавторстві з М. Дюфреном), "Габриэль Марсель і Карл Ясперс. Філософія таїнства й філософія парадокса" (1948), "Історія й істина" (1955, 1964), "Філософія волі" (1955-1960), "Про інтерпретацію. Нариси про Фрейда" (1965), "Конфлікт інтерпретацій. Нариси по герменевтиці" (1969), "Живаючи метафора" (1975), "Час і оповідання" (т. І- ІІІ, 1983 1985), "Від тексту до дії. Нариси по герменевтиці- іі" (1986), "У школі феноменології" (1986), "Я як інший" (1990), "Книга для читання-1: Про політика" (1991), "Книга для читання-2: Країна філософів" (1992), "Книга для читання-3: На гранях філософії" (1994), "Критика й переконаність" (1995), "Інтелектуальна автобіографія" (1995).

Поль Рікер - символічна фігура для гуманітарної думки XX століття. Його наукова діяльність тривала більше п'ятдесятьох років, у його роботах ми виявляємо відбиття всіх значимих філософських напрямків минулого сторіччя. На ранню творчість Рікера значний вплив зробила екзистенціальна традиція, представлена К. Ясперсом, Г. Марселем, Ж.-П. Сартром. Рікер випробував сильний вплив феноменології Э. Гуссерля, він переклав на французьку мову " Ідеї-І". Не обійшов стороною праці Рікера психоаналіз, його робота "Про інтерпретацію. Нариси про Фрейда" є фундаментальним дослідженням інтерпретативних можливостей фрейдистської теорії. Важливу роль у філософській творчості Рікера зіграла герменевтика: у побудову його власної герменевтической програми вагомий внесок внесли концепції В. Дильтея, М. Хайдеггера, Г.-Г. Гадамера, теорія комунікативної дії Ю. Хабермаса. Незважаючи на те, що Рикер неодноразово виступав із критикою структуралізму, сам він не заперечував той ступінь впливу, що зробили на його філософію структуралістські теорії. Пізні ж роботи Рикера (наприклад, книги "Жива метафора", "Я-Сам як інший") написані в дусі англо-американської аналітичної філософії.

Завдання, що поставив перед собою мислитель Поль Рікер, колосальна: розробити свого роду узагальнюючу концепцію людини XX ст. Свій внесок у побудову такої концепції внесли феноменологія, філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, психоаналіз, герменевтика, структуралізм, аналітична філософія, моральна філософія, філософія політики й ін., словом, всі головні плини й напрямки філософії XX сторіччя, що мають глибинні джерела, закладені античністю, а ще раніше - міфологічним мисленням, і своїх безпосередніх попередників, що опираються на ідеї: Канта, Гегеля, Фихте. Рикер прагне визначити дослідницькі можливості кожного із цих навчань і погодити їх у єдиної - багатоплановій і багатогранній концепції – феноменологічній герменевтиці.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси політичних та етичних поглядів П.Рікера.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначитиособистість П.Рікера в політиці та етиці;

· охарактеризувати місце та основні ідеї П.Рікера у філософії та етиці;

· дослідити політичні погляди П.Рікера;

· проаналізувати поняття держави та насильства у політичних поглядах П.Рікера;

· охарактеризувати герменевтику П.Рікера;

· здійснитианаліз етичних поглядів П.Рікера.

Об’єктом дослідженняє філософські погляди П.Рікера.

Предметом дослідженнявиступають політика та етика в тлумаченні П.Рікера.


Розділ 1. Особистість П.Рікера в політиці та етиці

1.1. Місце та основні ідеї П.Рікера у філософії та етиці

Поль Рікер народився 27 лютого 1913 у Валенсії (Іспанія). Одержавши освіту в Сорбоні, протягом п'яти років викладав філософію в ліцеї. На початку Другої світової війни став солдатом французької армії, потрапив у полон, де почав роботу над перекладом Ідей Гуссерля (Ідеї I вийшли у світ на французькому в 1950 з коментарями Рікера). З кінця війни до 1948 Рікер викладав у Страсбурзі, в 1956 одержав запрошення в Сорбону. В 1961, після смерті М. Мерло-Понті, до Рікера перейшло керівництво «Архівом Гуссерля». Протягом багатьох лет він разом з Е.Мунье редагував лівокатолицький журнал «Еспрі». Політичні й релігійні переконання Рікера привели його в 1966 в університет Париж-Нантер. В 1969-1970 філософ, що займав пост декана, виявився «між двох вогнів» - маоїстами, з одного боку, і бюрократією - з іншої. Політичне розчарування й тверда опозиція з боку структуралізму, що набирав чинність, спонукали Рікера прийняти запрошення Чиказького університету, де він працював з 1970 по 1992.

Поль Рікер виступив як екзистенціаліст релігійно-феноменологічного спрямування. Його ідеальними джерелами були екзистенціальні відкриття Гуссерля і психоаналіз Фрейда. Центральним поняттям Рікер визначив волю як "межовий початок" людини. Саме на основі та за допомогою волі людина здатна осмислювати навколишній світ. Дослідження волі дає можливість Рікеру здійснити аналіз вкоріненості суб'єкта у бутті і висунути питання руху свідомості до майбутнього.

Теми, що зачіпаються Рікером [13-20], пов'язані одна з одною: Воля - Зло - Символ - Метафора - Оповідання - Инаковость - Пам'ять. Перший тім книги Вільн і мимовільне (Le volontaire et l'involontaire, 1950) являв собою практичне застосування теоретичних основоположень М. Мерло-Понти, викладених у Феноменології сприйняття. Дослідження охоплює феномени від свідомо прийнятого вольового рішення до мимовільних чинностей життя й незмінних елементів характеру й потягів. Тут, як і в більше пізніх роботах, Рікер опирається на різні джерела. Стиль феноменологічного опису він запозичить із «ейдетичної феноменології» Гуссерля; у динаміку викладу треба таким авторам, як Ф.Мін де Біран і Ж.Набер. Основними інтуїціями Рікер зобов'язаний релігійної екзистенціальної філософії Г.Марселя й К.Ясперса. Після завершення першого тому роботи про вола головними темами його міркувань стали феномени гріховності й провини. В 1960 вийшло у світ двотомний твір Поль Крайність й винність (Finitude et culpabilit). Під час роботи над другим томом - Символіка зла - відбувся поворот Рікера до герменевтики: оскільки зло може бути збагнене лише в символах і міфах, воно змушує шукати манівців тлумачення. Так виникає ряд герменевтичних праць Рікера, що принесли йому всесвітню популярність.

Першої з робіт цього роду стала більша книга про Фрейда - Про інтерпретацію (De l'interpr tation, 1965). Психоаналіз Рікер розуміє як свого роду «археологію» суб'єкта. «Антифеноменологічна» установка психоаналізу, націлена не на редукцію до свідомості, а на редукцію свідомості, дозволяє цій дослідницькій стратегії проникнути в схований мир потягів, недоступний рефлексії. Однак «археології» суб'єкта Рікер в остаточному підсумку протиставляє «телеологію» суб'єкта - повернення несвідомого в русло усвідомлення. Рікеровська «семантика бажання» зустріла різку відсіч із боку Ж.Лакана і його прихильників. Полеміка зі структуралізмом привела Рікера до нових ідей, викладеним у творі Конфлікт інтерпретацій (Le conflit des interpr tations, 1969), у якому дається трактування лінгвістики Ф.де Соссюра й антропології й міфології К. Леві-Строса. Розжарення полеміки поступово сходить на немає в роботах, написаних в основному в США, у яких Рікер звертається до аналітичної філософії мови. У дослідженні Живаючи метафора (La m taphore vive, 1975) увага автора зосереджена на поетичній чинності метафори, укладеної в її здатності не тільки надавати красу вже відомому предмету, але й відкривати нові зв'язки й відносини завдяки «баченню як...». За цим твором треба тритомна праця Час і оповідання (Temps et r cit, 1983-1985), у якому Рікер розбирає різні теорії часу (Аристотеля й Августина, Гуссерля й Хайдеггера). Шлях дослідження веде від історичного й літературного оповідання (за ілюстраціями автор звертається до великих романів про час таких письменників, як Т.Манн, М.Пруст, В.Вульф) до «нарративного часу» [4, c. 89].

В останній зі своїх великих праць - Я як інший (Soi-m me comme un autre, 1990) Рікер розвиває герменевтику людського Я, у якій картезіанському пошуку вірогідності протиставляються практичні характеристики й етичні свідоцтва, а «інаковість» Я розкривається як «інаковість» тіла, іншого й совісті. етика, Що Випливає звідси, орієнтована на баланс справедливості, на противагу «етиці іншого» Е.Левінаса, що виходить із асиметрії Я и іншого.

Своєрідним обрамленням корпуса творів Рікера виступають його роботи на політико-історичні теми (Історія й істина - Histoire et v rit, 1955), а також дослідження з феноменології (Феноменологічна школа - A l'ecole de la ph nom nologie, 1986), теорії діяльності (Від тексту до дії - Du texte l'action, 1986), теорії права (Про справедливість - Au juste, 1995) і, нарешті, виступу зі злободенних питань сучасності (Лекції, I-III - Lectures, 1991-1994).

1.2. Герменевтика П.Рікера

Рікер формулює основні завдання філософської герменевтики на стику двох герменевтичних традицій – методологічної і онтологічної, задаючись питанням: «що відбувається з епістемологією інтерпретації, що випливає з рефлексії про тлумачення, про історичний метод, психоаналіз, феноменології релігії й т.д., коли вона стикається з онтологією розуміння?». Рікер приймає установку М. Хайдеггера й Х.-Г. Гадамера на формування герменевтики як вчення про істину буття, що не може бути збагненої за допомогою методу, цілком обґрунтовано вбачаючи в розробці розуміння як методу дія забобонів кантіанської теорії пізнання, що виходить із припущення про об'єктивне пізнання. Тому він не схильний ставитися до герменевтики винятково як до науки про правила тлумачення, як до методології – таке її розуміння затвердилося починаючи зі Шлейермахера й Дильтея. Рікер, зважаючи на все, погоджується з хайдеггеровським трактуванням герменевтики як мистецтва тлумачення, покликаного боротися, як пише Грон-Ден, з «самоприхованням фактичності» шляхом вказівки на те, що має потребу в тлумаченні, і повідомлення про сущий – про можливість завжди власної екзистенції. Трактувати герменевтику як шлях до самопізнання дозволяє Рікеру увага до хайдеггеровському аналізу, що вказує на «належну бути заповненої кожним вакансію пильнування, що дрімає в основній конституції людини як от-буття». Хайдеггер у лекції «Онтологія (герменевтика фактичності)» вимовляє зауваження, що здатне, як мені здається, прояснити одне із джерел Рікеровського розуміння герменевтики і її завдань: «Сама герменевтика залишається неважливої доти, поки пильнування заради фактичності, що покликане її виявляти, не є “от”». Тобто герменевтика, виникаючи з «філософського пильнування», за допомогою якого відбувається зустріч от-буття із самим собою, здатна відкрити людині, через тлумачення буттєвих можливостей, його самого: так Рікер актуалізує антропологічні імплікації фундаментальної онтології. Французький філософ згодний, що неможливо осягти істоту й самість людини на підставі понятійності, «скроєної по мирі наявних речей, відповідно до якої річ виявляє собою незмінну сутність, обтяжену властивостями, які можна об'єктивно спостерігати за допомогою “індиферентного теоретичного напряму думок”» [3, с. 53]. Він підтверджує, що шлях Я до самого себе, аналіз структури особистісної ідентичності можливі тільки через тлумачення, а не через теоретичне споглядання себе як об'єкта рефлексії.

Отже, намагаючись розкрити діалектику свідомого і нес