загрузка...

Лексикологія, Фразеологія, Лексикографія

ВСТУП..

Сучасна українська літературна мова як предмет наукового вивчення. Українська мова - національна мова українського народу. Мовна ситуація. Мовна політика, законодавче підґрунтя.

Українська літературна мова - унормована й опрацьована форма загальнонародної мови. Поняття мовної норми. Види мовних норм. Варіанти мовної норми, порушення мовної норми.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ..

Лексикологія як розділ мовознавства

Предмет лексикології. Зв'язки лексикології з іншими розділами науки про мову.

Слово як основна одиниця мови: його основні ознаки й функції. Поняття лексеми. Слово як знак. Слово і поняття.

Значення слова. Взаємодія лексичного й граматичного аспектів слова. Типи лексичних значень слова. Значення прямі й переносні та комунікативне зумовлені, вільні й зв'язані (фразеологічне обмежені і синтаксично зумовлені).

Семна структура слова. Поняття семи. Види сем. Метод компонентного аналізу в лексиці.

Однозначні й багатозначні слова. Багатозначність слова. Вихідне і похідне значення слова. Типи багатозначності в українській мові. Способи утворення переносних значень.

Метафора як вид перенесення найменувань. Класифікація метафори. Узуальні й оказіональні метафори. Антономазія.

Метонімія як вид перенесення назв. Продуктивні моделі метонімічних перенесень. Синекдоха.

Смислові зв'язки між лексико-семантичними варіантами багатозначного слова.

Омонімія в сучасній українській мові. Поняття про лексичні омоніми. Проблема розмежування омонімії й полісемії. Джерела лексичної омонімії. Типи омонімів. Повні та часткові омоніми (омофони, омографи, омоформи). Міжмвні омоніми. Стилістичні функції лексичних омонімів. Лексикографічна розробка омонімії. Словник омонімів.

Явище паронімії в українській мові. Поняття про слова-пароніми. Вузьке й широке розуміння паронімії. Способи творення паронімів. Стилістичні функції паронімів, парономазія. Словники паронімів.

Синоніми, їх місце й роль у лексико-семантичній системі. Проблеми розуміння явища синонімії. Джерела синонімії. Поняття про синонімічний ряд та його домінанту. Типи синонімів. Абсолютні, семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні. Загальномовні і контекстуальні синоніми. Евфемізми і перифрази як компоненти синонімічного ряду. Стилістичні функції синонімів. Словники синонімів.

Антонімія в українській мові. Типи антонімів за структурою і семантичною сутністю протилежності.. Регулярні семантичні зв'язки в антонімічних парах. Семантичні функції антонімів (протиставлення, розподіл, чергування, поєднання протилежностей) та і'х стилістичне використання. Загальномовні й оказіональні антоніми. Антоніми контекстуального характеру. Оксиморон. Енантіосемія. Антитеза. Словники антонімів.

Розвиток словникового складу мови.

Становлення лексико-семантичної системи української мови. Історична мінливість і висока рухливість словникового складу. Загальна генетична характеристика української лексики. Основні шляхи її формування.

Лексика української Імови з погляду походження. Українська лексика праслов'янського лексичного фонду. Спільнослов'янська та спільносхіднослов'янська лексика. Старослов'янізми в українській мові. Власне українська лексика. Етимологічні словники.

Мовні контакти і лексичні запозичення. Шляхи запозичень. Етапи освоєння запозичених слів і семантичні процеси, що їх супроводжують. Безпосередні й опосередковані запозичення. Структурні типи запозичених слів, їх фонетичні й граматичні особливості в українській мові. Класифікація запозичень за походженням. Запозичення з інших словенських мов. Слова давньогрецького, латинського, тюркського походження. Запозичення із західноєвропейських мов. Тематичні групи запозичень. Інтернаціоналізми у складі української лексики: їх ознаки, використання, стилістичні функції. Варваризми, екзотизми їх використання і стилістичні функції. Запозичеа лексика в тлумачних словниках і словниках іншомовних слів. Слова українського походження в інших мовах.

Лексика кодифікована й некодифікована, загальнонародна й лексика регіональне або соціальне обмеженого використання.

Територіальне обмежена лексика (діалектизми). Аспекти вивчення. Лінгвогеографічна характеристика діалектних слів. Діалектизми в художній літературі й розмовному мовленні. Діалектні словники, лексичні й семантичні карти діалектних атласів.

Просторіччя.

Жаргонізми, їх ознаки, способи творення та стилістичне використання. Вульгаризми, арготизми. Жаргонна лексика й літературна мова. Словники жаргонізмів.

Термінологічна лексика.

Наукова та виробничо-технічна термінологія. Сфери поширення й функції термінів. Поняття терміносистеми. Джерела термінотворення. Термінологічні словники. Проблеми і перспективи української термінології. Активна взаємодія науково-технічної термінології із загальновживаною лексикою в сучасній українській мові. Стилістичне використання термінів.39

Професіоналами, їх характеристика, функції, використання.

Активний і пасивний склад української мови.

Поняття про активну і пасивну лексику. Динамічні процеси лексико-семантичних змін. Активізація, пасивізація та конотативна переорієнтація деяких груп лексики.

Застарілі слова. Історизми, архаїзми та їх різновиди. Стилістичні особливості використання застарілої лексики.

Неологізми як засіб збагачення словникового складу сучасної української мови в умовах економічних, політичних, культурних змін у суспільстві. Різновиди неологізмів: словотвірні, запозичені, утворені в результаті семантичного розвитку слів. Загальномовні неологізми: комунікативне призначення, функції, частота вживання. Терміни-неологізми. Оказіоналізми, індивідуально-авторські неологізми та їх стилістичне використання. Словники, нових слів і значень.

Ономастична лексика. Специфіка власних імен у словниковому складі мови. Антропоніми, топоніми, етноніми, гідроніми та їх різновиди. Ономастичні словники.

Лексика сучасної української мови з погляду екепресивно-стилістичного забарвлення.

Поняття про стильову диференціацію лексики. Міжстильова, стилістично нейтральна лексика. Експресивно забарвлена українська лексика. Поетична лексика, фольклоризми. Стилістичні особливості іншомовної лексики.

ФРАЗЕОЛОГІЯ..

Фразеологія як розділ мовознавства.

Вільні і зв'язані сполучення слів. Поняття фразеологічної одиниці (фразеологічного.

звороту). Співвідношення між лексичним значенням слова і значенням фразеологізму. Семантика, структура і лексичний склад фразеологізмів. Однозначність і багатозначність фразеологічних одиниць. Синонімія, антонімія, омонімія фразеологічних одиниць.

Аспекти вивчення фразеологізмів: семантичний, синтаксичний, морфологічний, лексичний, стилістичний, генетичний.

Питання класифікації фразеологічних одиниць.

Джерела української фразеології. Типи фразеологізмів за походженням (питомі, запозичені, фразеологічні кальки, напівкальки). Тематичні групи фразеологізмів. Фразеологізми активного і пасивного використання.

Внутрішня форма фразеологічних одиниць різних типів в українській мові.

Крилаті вислови та їх стилістичні функції. Штампи, кліше.

Використання фразеологічних одиниць у різних стилях мови. Модифіковані фразеологізми. Можливі помилки при використанні фразеологічних одиниць і прийоми їх уникнення.

Фразеологічні словники та словники крилатих висловів.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ..

Лексикографія як розділ мовознавства.

Історичні витоки української лексикографії. Основні тенденції розвитку української лексикографії на сучасному етапі

Словники як одне з джерел вивчення української лексики.

Типи словників. Енциклопедичні словники (загальні і галузеві). Лінгвістичні словники та їх види (одномовні, двомовні, багатомовні). Основні види лінгвістичних словників: тлумачні словники; аспектні лінгвістичні словники (синонімів, омонімів, антонімів, паронімів; неологізмів; іншомовних слів; діалектні; фразеологічні; словники мови письменників; ономастичні (антропонімічні, топонімічні); скорочень; труднощів; орфографічні, орфоепічні; частотні; зворотні; граматичні; морфемні; словотворчі; етимологічні, історичні, діалектні та ін.

Структура словника: принцип добору лексики, розташування слів, словникових статей; будова словникової статті.

Проблеми і перспективи розвитку української лексикографії

Список використаної літератури.


ВСТУП

Сучасна українська літературна мова як предмет наукового вивчення. Українська мова - національна мова українського народу. Мовна ситуація. Мовна політика, законодавче підґрунтя

Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова — один із факторів самоорганізації суспільства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація.

Сучасна українська літературна мова склалася протягом багатьох століть. Вона виникла як окрема самостійна мова з властивими їй оригінальними й глибоко самостійними рисами тільки на певному ступені розвитку слов'янських народів.

Мовна ситуація — притаманний суспільству спосіб задоволення комунікат. потреб за допомогою однієї або кількох мов. М. с. — один з найважливіших об’єктів соціолінгвістики, який звичайно характеризується за якісними, кількісними й оцінними параметрами. Для сучасної М. с. в Україні у зв’язку зі зміною мовної політики властиві процеси протиборства старих стереотипів і нових тенденцій мовного планування. Найпомітніші новації спостерігаються у сфері оцінних ознак мов. Укр. мова серед україномовного і неукраїномовного населення країни з часом стає престижнішою, у сусп. свідомості поступово підвищується показник її комунікат. якостей і естет. цінності, спинився процес падіння «лояльності» щодо укр. мови, — посилюється мовно-національна свідомість українців, а також представників ін. етносів. Останнє іноді спонукає до певних корективів у мовній політиці. На сході і на півдні України серед частини населення інспірується рух щодо надання статусу офіційної і рос. мові, на Закарпатті мусується думка про т. з. етномовну окремість русинів. Загалом кількісні і якісні ознаки сучасної М. с. в Україні в основному стабільні.

Сучасна українська літературна мова — мова сучас. засобів масової інформації, ділового спілкування, науки, освіти, худож. творчості, розм. стилю. У широкому розумінні ототожнюється з новою українською літературною мовою (у сучас. нормат. словниках, граматиках саме в такому розумінні використовуються тексти нової укр. літ. мови, що сприймаються сучас. читачами як нормативні). У вузькому розумінні — літературна мова, яку вживають три останні покоління учасників мовної комунікації, тобто часові межі її охоплюють 60 років.

Українська літературна мова - унормована й опрацьована форма загальнонародної мови. Поняття мовної норми. Види мовних норм. Варіанти мовної норми, порушення мовної норми

Визначальними для мови є літ. норми, яких дотримується середнє, найактивніше в сусп. житті, покоління. До самого питання визначення поняття норми у лінгвістиці існують два підходи, що взаємодоповнюють один одного. Перший із них розглядає норму як закономірності, що регулюють вживання мовних засобів, точніше “нормою, у тому числі й мовознавчою, слід вважати сукупність вимог і правил, порад, неодмінних до виконання”. Представники другого підходу під нормою розуміють сукупність найбільш сталих, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відображених і закріплених суспільною мовною практикою. Ніби об’єднуючи обидва підходи, С.І.Ожегов визначає норму наступним чином: “…норма – це сукупність найбільш придатних (“правильних”, “тим, яким надається перевага”) для обслуговування суспільства засобів мови, які є результатом відбору мовних елементів (лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних) з числа співіснуючих, наявних, заново утворених. У широкому смислі, оцінки цих елементів” [3, c.15].

Мовна норма повинна нести в собі як віяння культурних традицій народу, так і його характер, настрій, соціальне розшарування; як поведінку людей у побуті, так і їх погляди на соціальні проблеми, тобто вона має бути гнучким, доцільним і дієвим інструментом відображення мови в конкретній ситуації спілкування.

Буде доречним, як вважаємо, розподілити норми на імперативні та диспозитивні, як це зробив Л.І.Скворцов. Під імперативними нормами в мові він розуміє обов’язкові реалізації, що випливають із можливостей структури й порушення яких у мовленні виводить того, хто говорить, за межі рідної мови. Диспозитивні норми – це рекомендації, що спираються на структуру та виступають як наслідок тих чи інших теоретичних або культурно-історичних передумов.

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень).

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.

Лексична норма – це відбір словесних засобів які сприяють встановленню певного мовного стилю.

Орфографічна норма – це орієнтація в написанні на останнє видання “Українського правопису” та на нормативні словники.

Граматична норма – це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень.

Орфоепічна й акцентна – це правила вимови й наголосу.

Стилістична норма – використання мовних засобів, властивих певному стилю.

Пунктуаційна норма – вживання розділових знаків.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Лексикологія як розділ мовознавства

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

Предмет лексикології. Зв'язки лексикології з іншими розділами науки про мову

Лексикологія (гр. lexіkos - стосовний до слова, logos - навчання) - це розділ науки про мову, що вивчає словниковий склад мови, або лексику. У лексикології вивчається слово як індивідуальна одиниця, а також місце слова в лексичній системі сучасної російської літературної мови.

Одним з основних розділів лексикології є семасіологія (гр. semasіa - значення, logos - навчання), або семантика (гр. sema - знак) яка вивчає всі питання, зв'язані зі значенням слова, а також зміни значення слова.

Крім семантики слова, лексикологія вивчає питання походження й формування лексики сучасної російської мови, відносини слова до активного або пасивного словникового складу, тобто визначає місце слова в лексичній системі, а також у системі функціональних стилів сучасної російської мови (нейтрального, наукового, ділового й т.д.).

Лексикологія вивчає словниковий склад мови в його сучасному стані, а також питання зміни словникового складу мови, зміни значення слова, основні тенденції розвитку словникової системи мови, виявляються причини зміни значення слова й словникового складу мови в цілому. Спеціальним розділом лексикології є етимологія (гр. etymon - щире значення слова) - наука, що вивчає походження слова.

Таким чином, предметом лексикології є словниковий склад мови - внутрішньо організована (не просто сумарна) сукупність лексичних одиниць, зв'язаних між собою певними, відносно стійкими відносинами, що функціонують і розвиваються по певній, властивим російській мові законам. Словниковий склад являє собою єдину лексико-семантичну систему мови, що як підсистема входить у запропащувати систему російської мови.

Слово як основна одиниця мови: його основні ознаки й функції. Поняття лексеми. Слово як знак. Слово і поняття

Слово — центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).

Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це зумовлено тим, що, ло-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге — визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.

Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А. Мейє (1866—1936): «Слово — це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню». Проте навіть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначних слів.

Ознака предмета, покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма передається за допомогою морфем (коренів, суфіксів, префіксів). Внутрішня форма — це мотивованість назви (наприклад, місяць жовтень, бо все жовтіє; олівець, бо колись стрижень для нього виготовляли з олова). З часом слова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими (наприклад, тепер уже ніхто не відчуває зв'язку слова жир із жити; поліно, полин, попіл із палити тошо, хоча колись такий зв'язок був самоочевидний)

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Словоформа — це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лексема, але чотири різні словоформи.

Значення слова. Взаємодія лексичного й граматичного аспектів слова. Типи лексичних значень слова. Значення прямі й переносні та комунікативне зумовлені, вільні й зв'язані (фразеологічне обмежені і синтаксично зумовлені)

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем.

Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.

Реальний предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, об раз). Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явише), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. І навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Таким чином, лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка.

Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам.

Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.

Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації.

Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, значення, що безпосередньо вказує на співвідношення слова з явищами реальної дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким, яке виникло разом із словом. Наприклад, пряме і первинне значення іменника блискавка, утвореного від дієслова блискати,— «зигзагоподібна електрична іскра — наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози».

Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші у зв'язку з якоюсь їх схожістю виникають переносні значення слів. Такі значення є завждивторинними. У даному разі блискавка на основі подібності за швидкістю проходження явища, за його динамічністю розвинулися ще такі значення: «1. Телеграма, що передається негайно. 2. Стінгазета, що виходить негайно після якоїсьважливої події. 3. Особлива механічна застібка».

Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким значенням слова блискавка, як «застібка».

Семна структура слова. Поняття семи. Види сем. Метод компонентного аналізу в лексиці

Семна структура слова-терміна визначається як набір структурно-організованих смислів, сем, які складають інваріантне значення слова в плані мови.

Компонентний аналіз - система прийомів лінгвістичного вивчення значень слів, суть якої полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти, які називають семами, семантичними множниками і, зрідка, маркерами.

За цими ознаками (компонентами) лексичні одиниці різняться між собою або об'єднуються. Виділення в лексичній одиниці складових елементів здійснюється шляхом зіставлення її з іншими одиницями, які мають з нею семантичну спільність.

Для компонентного аналізу важливим є встановлення не тільки сем, а й їх структурної організації, тобто місця і ваги кожної семи в компонентній (семній) структурі значення, оскільки простий перелік сем не дає вичерпного уявлення про смисловий зміст значення слова, який залежить також від структурної організації сем, їх способу групування, тобто від місця кожної семи в структурі значення, від векторних відношень між ними тощо. Структурна організація компонентів у значенні слова визначається на основі синтактичних властивостей слова (сполучуваності), які є синтагматичними експонентами сем, а вага сем у компонентній структурі значення -- частотністю слів, які сполучаються з аналізованим словом і є експлікантами певних сем. Тому нині компонентний аналіз застосовується не в чистому вигляді, а в поєднанні з дистрибутивно-статистичним. У дослідженні семантичних ознак конкретних, логічно зіставлюваних слів невеликих (особливо, закритих) лексико-семантичних груп (терміни спорідненості, види транспорту, темпоральна, метеорологічна лексика, дієслова переміщення тощо) доцільним є використання компонентного аналізу опозитивного (бінарного) типу, а у вивченні синонімічних і абстрактних слів ефективнішим є компонентний аналіз, поєднаний з дистрибутивно-статистичним .

Не всі семи за своєю природою і функціями є однаковими. Розрізняють такі види сем: класема, архісема, диференційна, інтегральна, ймовірнісна (потенційна), градуальна (їх кількісна і якісна характеристика в різних лінгвістичних джерелах не збігається) семи. Класема - найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частин мови (предметність, ознака, дія тощо). її ще називають категоріальною семою. Архісема - сема, спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи (час, погода, переміщення, почуття тощо). Диференційна сема - сема, за якою розрізняють значення (диференційною семою для йти і бігти є інтенсивність, для йти і ходити - односпрямованість/різноспрямованість). Інтегральна сема -- сема, спільна для двох чи більше значень (так, їхати, ходити, бігти мають інтегральну сему 'місце переміщення - земля', бігти і летіти - 'односпрямованість'; інтегральною завжди є архісема). Ймовірнісна, або потенційна сема - сема, яка не характеризує предмет чи взагалі поняття, позначене аналізованим словом, а може виявлятися в певних ситуаціях. Так, психолінгвістичний експеримент показав, що слово начальник асоціюється з такими ознаками, як «товстий», «злий», «нервовий», професор -- «в окулярах», «старий», «розумний», студент -- «веселий», «компанійський». Слово собака, як свідчать певні вирази, має потенційну сему «погане ставлення до неї» (собачий холод, собаче життя), слово осел асоціюється з тупістю (дурний як осел і зослити). Зрозуміло, що не кожен начальник товстий чи злий, не кожен професор старий і ходить в окулярах, не кожен студент компанійський, далеко не до кожного собаки погано ставляться (переважно буває навпаки) і ніби немає підстав уважати осла тупою твариною, як змію -- розумною, однак такі семи в названих словах приховані й інколи дають про себе знати.

Градуальна сема -- сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї самої ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах. Так, скажімо, слова літеплий, теплий, жаркий, гарячий протиставлені між собою градуальною семою: різняться ступенем вияву ознаки тепла.

Однозначні й багатозначні слова. Багатозначність слова. Вихідне і похідне значення слова. Типи багатозначності в українській мові. Способи утворення переносних значень

Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вживатися в переносному значенні.

Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар, директор, родич, удівець), назви тварин (олень, леопард, нутрія, дельфін, окунь, краб, стриж, горобець, комар), назви рослин (сосна, тополя, вишня, смородина, пшениця, буряк, жоржина, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, долото, лопата, торба, піджак, паркан), назви місяців і днів {січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників {міський, латунний, кленовий, морський, тутешній, вчорашній, перелітний, подвійний, дев'ятиповерховий), числівники (два, три, десять) тощо.

Також однозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр).

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприклад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів трамваїв тощо».

Кожне конкретне значення багатозначного слова реалізується в контексті, у ситуації: важка колода (має велику вагу), важка будівля (велика, масивна), важкі кроки (повільні, втомлені), важка робота (вимагає значних зусиль), важкий день (сповнений труднощів), важкий удар (сильний), важкий настрій (гнітючий), важкий біль (нестерпний), важкий характер (незлагідний), важкий погляд (суворий, похмурий).

Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні. Наприклад, у «Словнику української мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами», «рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставати кудись на роботу», «діяти певним чином», «брати шлюб», «знаходити збут» (про товари), «виділятися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має десять значень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка», «дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичній організації» тощо.

Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ.

Метафора як вид перенесення найменувань. Класифікація метафори. Узуальні й оказіональні метафори. Антономазія

Метафора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («пакіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять.

Антономазія (грецьк. antonomddzo — перейменування) — поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя.

Метонімія як вид перенесення назв. Продуктивні моделі метонімічних перенесень. Синекдоха

Метонімія (грец. metonímia - перейменовувати) - різновид тропа, близький до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Читаючи у В. Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...", читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, в котрій ніколи часткове не замінює ціле.

Синекдоха (грец. synekdoché - співвіднесення) - один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.

Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т.п.

Як кидалась ти на списи, на луки

Пунійська Львице, яросте Ваала!

Прийом метонімічного перенесення є досить поширеним в українській мові, проте досліджень явища метонімії на основі малих фольклорних жанрів, зокрема загадок, до цього часу не існує. Тому ми зробили спробу такого аналізу на основі українських народних загадок. Так, на основі різних відношень між предметами можна виділити наступні типи метонімічних перенесень у загадках.І. Відношення суміжності: 1)вживання назви предмета, зокрема посуду, замість назви того, що у ньому знаходиться. Наприклад, «Бігунці біжать, ревунці ревуть, сухе дерево везуть» [2;№254](відгадка - мертва людина). Цікавою особливістю цієї загадки є нашарування одного метонімічного перенесення на інше: словосполучення «сухе дерево» вжито у двох значеннях: труни, зробленої з сухої деревини, та власне мертвого тіла. ІІ. Атрибутивні відношення: 1)вживання назви особи у значенні тієї речі, що їй належить або - навпаки - вживаня назви речі у значенні особи, якій вона належить. Наприклад, у загадці «Крізь бика й барана свиня льон волоче» [1,№2140](відгадка - чоботи, щетина, дратва) метонімічні перенесення здійснені шляхом вживання назви тварини(«бик», «баран») в значенні її шкіри («щетина», «дратва»), яка використовується для виготовлення «чобіт», тобто тварини ніби виступають власниками своєї шкіри.ІІІ. Якісні відношення характеризуються вживанням назви найкращої(яскравої, виразної, інтенсивної за виявом) чи, навпаки, найгіршої частини у значенні того, кому(чому) вона належить.1)вживання назви характерної частини предмета у значенні власне предмета (синекдоха).

Смислові зв'язки між лексико-семантичними варіантами багатозначного слова

Лексико-семантичне поле -- це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов'язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів. Так, можна стверджувати про зв'язок лексико-семантичних полів руху, мислення і говоріння; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують для називання мисленнєвих процесів (схопити думку, дійти висновку, наблизитися до розв'язання проблеми та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло за язик, рос. вертиться на языке, тощо).

Омонімія в сучасній українській мові. Поняття про лексичні омоніми. Проблема розмежування омонімії й полісемії. Джерела лексичної омонімії. Типи омонімів. Повні та часткові омоніми (омофони, омографи, омоформи). Міжмовні омоніми. Стилістичні функції лексичних омонімів. Лексикографічна розробка омонімії. Словник омонімів

Омонімами називають слова, які мають однакове звукове оформлення, але зовсім різні значення. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (гостра коса і дівоче, коса, пара води і пара коней) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв'язки між значеннями вже втрачені. Прикладом цього може бути дієслово топити в словосполученні топити в печі і дієслово топити в словосполученні топити молоко, В основі значень обох слів лежить значення «робити щось теплим», але зв'язок між цими словами загалом не відчувається мовцями. І вже тільки фахівці-мовознавці можуть установити ймовірний зв'язок між цими дієсловами і дієсловом топити в значенні «примушувати тонути». Інколи зв'язок між омонімами простежується досить легко, наприклад, лев — тварина і лев — болгарська монета, на якій колись карбували лева. Але між назвою монети і назвою тварини не існує типових зв'язків у системі лексики нашої мови, як немає і реальних співвідношень між твариною і монетою. Тому ці слова теж вважаються омонімами. Наведені приклади свідчать, однак, що чіткої межі між багатозначним словом і омонімами не існує, і тут можливі численні перехідні й спірні випадки.

Омоніми в мовленні, як і багатозначні слова, виступають звичайно в такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення. Тому наявність омонімів у мові здебільшого не викликає труднощів при спілкуванні. Про це свідчить і той факт, що кількість омонімів з розвитком мови не тільки не зменшується, а, навпаки, збільшується. Чимало омонімів виникає у зв'язку із запозиченням слів: бал — «танцювальний вечір» і бал — «оцінка, цифрове позначення» (за походженням — різні слова французької мови); туш — «чорна фарба» і туш — «коротке урочисте музичне привітання» (обидва слова запозичено з німецької мови). Багато омонімів виникло внаслідок переходу слів з однієї частини мови в іншу: черговий номер — черговий у класі, один зошит — один (якийсь) мій знайомий і т. ін.

Отже, омоніми в мові не є однорідними. Розрізняються повні омоніми — слова однієї частини мови, що збігаються в усіх своїх формах (ключ у замку і ключ журавлів) і часткові омоніми та омоформи — слова, що збігаються тільки в кількох або одній якійсь формі аж до чисто випадкового збігу (найчастіше це слова різних частин мови): коло місяця — велике коло, пожовкла трава — трава пожовкла, рідна мати — мати можливість. Різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але пишуться по-різному, називають омофонами: вдень тепло - в день мого народження, потри мак — розкладай по три і т. ін. До омонімів примикають омографи — слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному: запал і запал, приклад і приклад, засипати (в ліжку) і засипати (землею) тощо.

Явище паронімії в українській мові. Поняття про слова-пароніми. Вузьке й широке розуміння паронімії. Способи творення паронімів. Стилістичні функції паронімів, парономазія. Словники паронімів

Паронімія (від грецького слова Para - біля і onyma - ім'я) - явище часткової звукової подібності слів (паронімів) при їх семантичній відмінності (повній або частковій). Проблема паронімії виникає внаслідок навмисного зближення або ненавмисного змішування (тоді це мовленнєва помилка) паронімів у мовленні. Термін паронім запропонував Аристотель, який назвав так похідні слова.

При зіставленні паронімів акцент робиться на їх семантичних відмінностях, у зв'язку з чим виявляються їх сполучні можливості. Все це надає паронімії системного характеру на рівні ідеографії, словотворення, лексичної сполучуваності. Пароніми по-різному сполучаються з іншими словами (і це зрозуміло: значення у них різні, тому й змістові зв'язки з сусідами в реченні не можуть бути однаковими). Пароніми в мові - це явище швидше небажане, ніж корисне, свого роду завада для співбесідників.

Проте пароніми існують у багатьох мовах, тому їх треба чітко розрізняти за змістом і правильно вживати.

Пароніми розглядаються у вченні про культуру мовлення. Пароніми іноді називають словниковими, на відміну від паронімів контекстуальних, або поетичних, які мають будь-яку звукову подібність («контузити» - «конфузити»). Під паронімією в цьому випадку розуміють ненавмисне змішування (мовленнєва помилка) або спеціальне зближення подібних за звучанням слів. У паронімії існують і вужчі її трактування: 1) як зближення лише різнокореневих слів; 2) як явище народної етимології.

Пароніми можна розрізняти й таким чином: замість кожного пароніма підставляти близьке йому за значенням слово. Ці слова ніколи не співпадають. Так, наприклад, замість економний господар можна сказати дбайливий господар; замість економічний спосіб лиття - вигідний спосіб лиття. Різниця між паронімами економний та економічний стає зрозумілою.

Синоніми, їх місце й роль у лексико-семантичній системі. Проблеми розуміння явища синонімії. Джерела синонімії. Поняття про синонімічний ряд та його домінанту. Типи синонімів. Абсолютні, семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні. Загальномовні і контекстуальні синоніми. Евфемізми і перифрази як компоненти синонімічного ряду. Стилістичні функції синонімів. Словники синонімів

3 розвитком кожної мови її словниковий склад безперервно поповнюється, збільшується. Звичайно, частина слів з часом випадає з мови або зникає з активного вжитку, але приплив нових слів у живій мові завжди інтенсивніший, ніж їх втрата. Отже, лексика весь час кількісно збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається якісне вдосконалення лексичного складу. Адже один і той самий предмет можна охарактеризувати з різних поглядів, узагальнюючи різні його ознаки, виявляючи при цьому своє ставлення до предметів або явищ навколишньої дійсності. Слова, таким чином, вступають між собою в певні зв'язки: уточнюють ознаки одного поняття, розрізнюють між собою близькі поняття, передаючи одночасно певні почуття, В мовленні це створює можливість відбору кращих, найдоцільніших слів, які найповніше передають думки і почуття при спілкуванні між людьми, Такі зв'язки між словами прийнято називати синонімічними, а об'єднані ними слова — синонімам й. Наявність розгалуженої системи синонімів є одним з показників багатства мови.

Отже, синоніми — слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в одному з своїх значень. Синонімами, наприклад, є іменники: робота, праця, труд; легенда, переказ, сказання, оповідання; дієслова: скаржитися, ремствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати, відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній, старожитній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро, прудко, хутко, живо; або — в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром, невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів. Ряди синонімів можуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного синонімічного ряду є основним — найбільш визначальним для даного ряду. Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтінків. У наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий, швидко і скоро.

Хоча слова-синоніми і об'єднує спільне їх загальне значення, але звичайно кожен синонім має особливий відтінокзначення, що відрізняє його від інших синонімів.

Евфемізмом (грец. εύφημισμόζ — пом'якшений вираз) називається слово або словесний зворот, що пом'якшує форму вираження висловлюваної думки. Евфемізм не обов'язково виступає як троп.

Перифразом (грец. περίφρασιζ — описовий вираз) називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означенням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки. Як вказував Б. Томашевський: «...перифраз побудований на визначенні предмета замість прямого його найменування»

Антонімія в українській мові. Типи антонімів за структурою і семантичною сутністю протилежності. Регулярні семантичні зв'язки в антонімічних парах. Семантичні функції антонімів (протиставлення, розподіл, чергування, поєднання протилежностей) та їх стилістичне використання. Загальномовні й оказіональні антоніми. Антоніми контекстуального характеру. Оксиморон. Енантіосемія. Антитеза. Словники антонімів.

Слова з протилежним значенням називаються антонімами (друг — ворог, білий — чорний, сумно — весело, говорити — мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло — тьма, охолоджувати — розігрівати, повний — порожній, швидко — повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий — бідний, великий — малий, гіркий солодкий, молодий — старий, хоробрий — боягузливий. Антонімічні пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов — ненависть, щастя — горе, радість — смуток, робота — відпочинок, життя — смерть), а також час, простір, явища природи (день — ніч, зима — літо, схід — захід, початок — кінець).

Антоніми служать для більш наочного зіставлення, порівняння контрастних понять.

У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антеніми бувають синонімічними (холодний — теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати — відпочивати і лінуватися). Порівняйте: холодне (зимове) — тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний — теплий, гарячий — прийом; але сухий — свіжий хліб, сухий мокрий одяг, суха — жива гілка.

У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окремо взяті, антонімами не вважаються: Думати головою, а не ногами.

Важливо відзначити, що кожна пара антонімів регулярно протиставляється в одному або декількох типових контекстах. Окремі пари антонімів відрізняються і по кількості типових контекстів, у яких вони вживаються, і по частоті їхнього вживання в такому контексті. Регулярне вживання в складі антонімічних контекстів є основним лінгвістичним показником приналежності слова до антонімів. Другим показником антонімічності служить спільність лексичної сполученності в конфронтуючих один одному членів антонімічних пар. Для слів-антонімів характерно майже повний збіг сфер лексичної сполученності, що уможливлює їх регулярне спільне вживання в контекстах, що виражають протиставлення. Спільність сполученості двох антонімів часом усвідомлюється настільки чітко, що з'являється можливість використовувати слово в стійких сполученнях, у яких звичайно вживається лише його антонім.

Антитеза (грец. άντίθεσιζ — протиставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).

Оксюморон, або оксиморон (грец. οξόμωρον — нісенітниця), — це стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. Наприклад: «На нашій — не своїй землі» (Т. Шевченко); «довго тягтиметься мить» (Є. Плужник); «холодний окріп нарзану» (М. Лєрмонтов).

Оксюморон дуже виразний стилістичний прийом: використовуючи мінімум мовленнєвих засобів, він характеризує складність, внутрішню суперечність описуваного предмета або явища.

Розвиток словникового складу мови

Абсолютний прогрес мови, як зазначають вчені, виявляється насамперед у розвитку словникового складу, у його поповненні. Поповнення словникового складу – це один із процесів пристосування мовної системи до нових умов комунікації у зв’язку зі змінами у позамовному середовищі.

За останні десятиліття відбулося зростання словникового складу англійської мови. Це явище можна пояснити змінами в суспільно-політичній, економічній сферах життя; появою нових видів спорту, зростанням термінології в багатьох галузях науки, періодичних виданнях, на телебаченні.

Впровадження комп’ютерної та іншої техніки, внесло кардинальні зміни в життя людей. Вплив сучасної інформаційної революції обумовлює появу нових слів, словосполучень та термінів в мові, які пронизують усі сфери повсякденного існування сучасної людини: роботу, дозвілля, навчання, науку.

Багато неологізмів пов’язані з останніми досягненнями науки і техніки, що стали дуже популярними серед населення – Інтернетом та мобільним зв’язком, які, поєднуючись, теж призводять до нововведень в сфері обслуговування та нових термінів на їх позначення.

Саме актуальність нових процесів і явищ обумовлює поширення словникового складу мови. Останнім часом спостерігається поява ряду синонімів до вже давно існуючих слів, що відбиває новизну старих термінів. Треба зазначити, що багато нових слів було утворення на основі вже існуючих за допомогою префіксів та суфіксів, які в свою чергу є усіченими формами деяких слів.

Завдяки періодичним виданням, які вчасно реагують на такі інновації та поширюють їх, ми маємо змогу дізнатися про такі інноваційні процеси.

Становлення лексико-семантичної системи української мови. Історична мінливість і висока рухливість словникового складу. Загальна генетична характеристика української лексики. Основні шляхи її формування

Лексика української мови формувалася протягом тисячоліть. Сучасна лексика української мови складається з незапозичених слів, створених нашими предками, і слів, запозичених у різні періоди з інших мов.

Основну частину лексики української мови становлять незапозичені українські слова. їх у мові приблизно 90 в