загрузка...

Лексикологія, Фразеологія, Лексикографія

ВСТУП..

Сучасна українська літературна мова як предмет наукового вивчення. Українська мова - національна мова українського народу. Мовна ситуація. Мовна політика, законодавче підґрунтя.

Українська літературна мова - унормована й опрацьована форма загальнонародної мови. Поняття мовної норми. Види мовних норм. Варіанти мовної норми, порушення мовної норми.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ..

Лексикологія як розділ мовознавства

Предмет лексикології. Зв'язки лексикології з іншими розділами науки про мову.

Слово як основна одиниця мови: його основні ознаки й функції. Поняття лексеми. Слово як знак. Слово і поняття.

Значення слова. Взаємодія лексичного й граматичного аспектів слова. Типи лексичних значень слова. Значення прямі й переносні та комунікативне зумовлені, вільні й зв'язані (фразеологічне обмежені і синтаксично зумовлені).

Семна структура слова. Поняття семи. Види сем. Метод компонентного аналізу в лексиці.

Однозначні й багатозначні слова. Багатозначність слова. Вихідне і похідне значення слова. Типи багатозначності в українській мові. Способи утворення переносних значень.

Метафора як вид перенесення найменувань. Класифікація метафори. Узуальні й оказіональні метафори. Антономазія.

Метонімія як вид перенесення назв. Продуктивні моделі метонімічних перенесень. Синекдоха.

Смислові зв'язки між лексико-семантичними варіантами багатозначного слова.

Омонімія в сучасній українській мові. Поняття про лексичні омоніми. Проблема розмежування омонімії й полісемії. Джерела лексичної омонімії. Типи омонімів. Повні та часткові омоніми (омофони, омографи, омоформи). Міжмвні омоніми. Стилістичні функції лексичних омонімів. Лексикографічна розробка омонімії. Словник омонімів.

Явище паронімії в українській мові. Поняття про слова-пароніми. Вузьке й широке розуміння паронімії. Способи творення паронімів. Стилістичні функції паронімів, парономазія. Словники паронімів.

Синоніми, їх місце й роль у лексико-семантичній системі. Проблеми розуміння явища синонімії. Джерела синонімії. Поняття про синонімічний ряд та його домінанту. Типи синонімів. Абсолютні, семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні. Загальномовні і контекстуальні синоніми. Евфемізми і перифрази як компоненти синонімічного ряду. Стилістичні функції синонімів. Словники синонімів.

Антонімія в українській мові. Типи антонімів за структурою і семантичною сутністю протилежності.. Регулярні семантичні зв'язки в антонімічних парах. Семантичні функції антонімів (протиставлення, розподіл, чергування, поєднання протилежностей) та і'х стилістичне використання. Загальномовні й оказіональні антоніми. Антоніми контекстуального характеру. Оксиморон. Енантіосемія. Антитеза. Словники антонімів.

Розвиток словникового складу мови.

Становлення лексико-семантичної системи української мови. Історична мінливість і висока рухливість словникового складу. Загальна генетична характеристика української лексики. Основні шляхи її формування.

Лексика української Імови з погляду походження. Українська лексика праслов'янського лексичного фонду. Спільнослов'янська та спільносхіднослов'янська лексика. Старослов'янізми в українській мові. Власне українська лексика. Етимологічні словники.

Мовні контакти і лексичні запозичення. Шляхи запозичень. Етапи освоєння запозичених слів і семантичні процеси, що їх супроводжують. Безпосередні й опосередковані запозичення. Структурні типи запозичених слів, їх фонетичні й граматичні особливості в українській мові. Класифікація запозичень за походженням. Запозичення з інших словенських мов. Слова давньогрецького, латинського, тюркського походження. Запозичення із західноєвропейських мов. Тематичні групи запозичень. Інтернаціоналізми у складі української лексики: їх ознаки, використання, стилістичні функції. Варваризми, екзотизми їх використання і стилістичні функції. Запозичеа лексика в тлумачних словниках і словниках іншомовних слів. Слова українського походження в інших мовах.

Лексика кодифікована й некодифікована, загальнонародна й лексика регіональне або соціальне обмеженого використання.

Територіальне обмежена лексика (діалектизми). Аспекти вивчення. Лінгвогеографічна характеристика діалектних слів. Діалектизми в художній літературі й розмовному мовленні. Діалектні словники, лексичні й семантичні карти діалектних атласів.

Просторіччя.

Жаргонізми, їх ознаки, способи творення та стилістичне використання. Вульгаризми, арготизми. Жаргонна лексика й літературна мова. Словники жаргонізмів.

Термінологічна лексика.

Наукова та виробничо-технічна термінологія. Сфери поширення й функції термінів. Поняття терміносистеми. Джерела термінотворення. Термінологічні словники. Проблеми і перспективи української термінології. Активна взаємодія науково-технічної термінології із загальновживаною лексикою в сучасній українській мові. Стилістичне використання термінів.39

Професіоналами, їх характеристика, функції, використання.

Активний і пасивний склад української мови.

Поняття про активну і пасивну лексику. Динамічні процеси лексико-семантичних змін. Активізація, пасивізація та конотативна переорієнтація деяких груп лексики.

Застарілі слова. Історизми, архаїзми та їх різновиди. Стилістичні особливості використання застарілої лексики.

Неологізми як засіб збагачення словникового складу сучасної української мови в умовах економічних, політичних, культурних змін у суспільстві. Різновиди неологізмів: словотвірні, запозичені, утворені в результаті семантичного розвитку слів. Загальномовні неологізми: комунікативне призначення, функції, частота вживання. Терміни-неологізми. Оказіоналізми, індивідуально-авторські неологізми та їх стилістичне використання. Словники, нових слів і значень.

Ономастична лексика. Специфіка власних імен у словниковому складі мови. Антропоніми, топоніми, етноніми, гідроніми та їх різновиди. Ономастичні словники.

Лексика сучасної української мови з погляду екепресивно-стилістичного забарвлення.

Поняття про стильову диференціацію лексики. Міжстильова, стилістично нейтральна лексика. Експресивно забарвлена українська лексика. Поетична лексика, фольклоризми. Стилістичні особливості іншомовної лексики.

ФРАЗЕОЛОГІЯ..

Фразеологія як розділ мовознавства.

Вільні і зв'язані сполучення слів. Поняття фразеологічної одиниці (фразеологічного.

звороту). Співвідношення між лексичним значенням слова і значенням фразеологізму. Семантика, структура і лексичний склад фразеологізмів. Однозначність і багатозначність фразеологічних одиниць. Синонімія, антонімія, омонімія фразеологічних одиниць.

Аспекти вивчення фразеологізмів: семантичний, синтаксичний, морфологічний, лексичний, стилістичний, генетичний.

Питання класифікації фразеологічних одиниць.

Джерела української фразеології. Типи фразеологізмів за походженням (питомі, запозичені, фразеологічні кальки, напівкальки). Тематичні групи фразеологізмів. Фразеологізми активного і пасивного використання.

Внутрішня форма фразеологічних одиниць різних типів в українській мові.

Крилаті вислови та їх стилістичні функції. Штампи, кліше.

Використання фразеологічних одиниць у різних стилях мови. Модифіковані фразеологізми. Можливі помилки при використанні фразеологічних одиниць і прийоми їх уникнення.

Фразеологічні словники та словники крилатих висловів.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ..

Лексикографія як розділ мовознавства.

Історичні витоки української лексикографії. Основні тенденції розвитку української лексикографії на сучасному етапі

Словники як одне з джерел вивчення української лексики.

Типи словників. Енциклопедичні словники (загальні і галузеві). Лінгвістичні словники та їх види (одномовні, двомовні, багатомовні). Основні види лінгвістичних словників: тлумачні словники; аспектні лінгвістичні словники (синонімів, омонімів, антонімів, паронімів; неологізмів; іншомовних слів; діалектні; фразеологічні; словники мови письменників; ономастичні (антропонімічні, топонімічні); скорочень; труднощів; орфографічні, орфоепічні; частотні; зворотні; граматичні; морфемні; словотворчі; етимологічні, історичні, діалектні та ін.

Структура словника: принцип добору лексики, розташування слів, словникових статей; будова словникової статті.

Проблеми і перспективи розвитку української лексикографії

Список використаної літератури.


ВСТУП

Сучасна українська літературна мова як предмет наукового вивчення. Українська мова - національна мова українського народу. Мовна ситуація. Мовна політика, законодавче підґрунтя

Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова — один із факторів самоорганізації суспільства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація.

Сучасна українська літературна мова склалася протягом багатьох століть. Вона виникла як окрема самостійна мова з властивими їй оригінальними й глибоко самостійними рисами тільки на певному ступені розвитку слов'янських народів.

Мовна ситуація — притаманний суспільству спосіб задоволення комунікат. потреб за допомогою однієї або кількох мов. М. с. — один з найважливіших об’єктів соціолінгвістики, який звичайно характеризується за якісними, кількісними й оцінними параметрами. Для сучасної М. с. в Україні у зв’язку зі зміною мовної політики властиві процеси протиборства старих стереотипів і нових тенденцій мовного планування. Найпомітніші новації спостерігаються у сфері оцінних ознак мов. Укр. мова серед україномовного і неукраїномовного населення країни з часом стає престижнішою, у сусп. свідомості поступово підвищується показник її комунікат. якостей і естет. цінності, спинився процес падіння «лояльності» щодо укр. мови, — посилюється мовно-національна свідомість українців, а також представників ін. етносів. Останнє іноді спонукає до певних корективів у мовній політиці. На сході і на півдні України серед частини населення інспірується рух щодо надання статусу офіційної і рос. мові, на Закарпатті мусується думка про т. з. етномовну окремість русинів. Загалом кількісні і якісні ознаки сучасної М. с. в Україні в основному стабільні.

Сучасна українська літературна мова — мова сучас. засобів масової інформації, ділового спілкування, науки, освіти, худож. творчості, розм. стилю. У широкому розумінні ототожнюється з новою українською літературною мовою (у сучас. нормат. словниках, граматиках саме в такому розумінні використовуються тексти нової укр. літ. мови, що сприймаються сучас. читачами як нормативні). У вузькому розумінні — літературна мова, яку вживають три останні покоління учасників мовної комунікації, тобто часові межі її охоплюють 60 років.

Українська літературна мова - унормована й опрацьована форма загальнонародної мови. Поняття мовної норми. Види мовних норм. Варіанти мовної норми, порушення мовної норми

Визначальними для мови є літ. норми, яких дотримується середнє, найактивніше в сусп. житті, покоління. До самого питання визначення поняття норми у лінгвістиці існують два підходи, що взаємодоповнюють один одного. Перший із них розглядає норму як закономірності, що регулюють вживання мовних засобів, точніше “нормою, у тому числі й мовознавчою, слід вважати сукупність вимог і правил, порад, неодмінних до виконання”. Представники другого підходу під нормою розуміють сукупність найбільш сталих, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відображених і закріплених суспільною мовною практикою. Ніби об’єднуючи обидва підходи, С.І.Ожегов визначає норму наступним чином: “…норма – це сукупність найбільш придатних (“правильних”, “тим, яким надається перевага”) для обслуговування суспільства засобів мови, які є результатом відбору мовних елементів (лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних) з числа співіснуючих, наявних, заново утворених. У широкому смислі, оцінки цих елементів” [3, c.15].

Мовна норма повинна нести в собі як віяння культурних традицій народу, так і його характер, настрій, соціальне розшарування; як поведінку людей у побуті, так і їх погляди на соціальні проблеми, тобто вона має бути гнучким, доцільним і дієвим інструментом відображення мови в конкретній ситуації спілкування.

Буде доречним, як вважаємо, розподілити норми на імперативні та диспозитивні, як це зробив Л.І.Скворцов. Під імперативними нормами в мові він розуміє обов’язкові реалізації, що випливають із можливостей структури й порушення яких у мовленні виводить того, хто говорить, за межі рідної мови. Диспозитивні норми – це рекомендації, що спираються на структуру та виступають як наслідок тих чи інших теоретичних або культурно-історичних передумов.

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень).

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.

Лексична норма – це відбір словесних засобів які сприяють встановленню певного мовного стилю.

Орфографічна норма – це орієнтація в написанні на останнє видання “Українського правопису” та на нормативні словники.

Граматична норма – це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень.

Орфоепічна й акцентна – це правила вимови й наголосу.

Стилістична норма – використання мовних засобів, властивих певному стилю.

Пунктуаційна норма – вживання розділових знаків.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Лексикологія як розділ мовознавства

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

Предмет лексикології. Зв'язки лексикології з іншими розділами науки про мову

Лексикологія (гр. lexіkos - стосовний до слова, logos - навчання) - це розділ науки про мову, що вивчає словниковий склад мови, або лексику. У лексикології вивчається слово як індивідуальна одиниця, а також місце слова в лексичній системі сучасної російської літературної мови.

Одним з основних розділів лексикології є семасіологія (гр. semasіa - значення, logos - навчання), або семантика (гр. sema - знак) яка вивчає всі питання, зв'язані зі значенням слова, а також зміни значення слова.

Крім семантики слова, лексикологія вивчає питання походження й формування лексики сучасної російської мови, відносини слова до активного або пасивного словникового складу, тобто визначає місце слова в лексичній системі, а також у системі функціональних стилів сучасної російської мови (нейтрального, наукового, ділового й т.д.).

Лексикологія вивчає словниковий склад мови в його сучасному стані, а також питання зміни словникового складу мови, зміни значення слова, основні тенденції розвитку словникової системи мови, виявляються причини зміни значення слова й словникового складу мови в цілому. Спеціальним розділом лексикології є етимологія (гр. etymon - щире значення слова) - наука, що вивчає походження слова.

Таким чином, предметом лексикології є словниковий склад мови - внутрішньо організована (не просто сумарна) сукупність лексичних одиниць, зв'язаних між собою певними, відносно стійкими відносинами, що функціонують і розвиваються по певній, властивим російській мові законам. Словниковий склад являє собою єдину лексико-семантичну систему мови, що як підсистема входить у запропащувати систему російської мови.

Слово як основна одиниця мови: його основні ознаки й функції. Поняття лексеми. Слово як знак. Слово і поняття

Слово — центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).

Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це зумовлено тим, що, ло-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге — визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.

Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А. Мейє (1866—1936): «Слово — це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню». Проте навіть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначних слів.

Ознака предмета, покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма передається за допомогою морфем (коренів, суфіксів, префіксів). Внутрішня форма — це мотивованість назви (наприклад, місяць жовтень, бо все жовтіє; олівець, бо колись стрижень для нього виготовляли з олова). З часом слова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими (наприклад, тепер уже ніхто не відчуває зв'язку слова жир із жити; поліно, полин, попіл із палити тошо, хоча колись такий зв'язок був самоочевидний)

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Словоформа — це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лексема, але чотири різні словоформи.

Значення слова. Взаємодія лексичного й граматичного аспектів слова. Типи лексичних значень слова. Значення прямі й переносні та комунікативне зумовлені, вільні й зв'язані (фразеологічне обмежені і синтаксично зумовлені)

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем.

Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.

Реальний предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, об раз). Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явише), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. І навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Таким чином, лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка.

Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам.

Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.

Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації.

Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, значення, що безпосередньо вказує на співвідношення слова з явищами реальної дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким, яке виникло разом із словом. Наприклад, пряме і первинне значення іменника блискавка, утвореного від дієслова блискати,— «зигзагоподібна електрична іскра — наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози».

Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші у зв'язку з якоюсь їх схожістю виникають переносні значення слів. Такі значення є завждивторинними. У даному разі блискавка на основі подібності за швидкістю проходження явища, за його динамічністю розвинулися ще такі значення: «1. Телеграма, що передається негайно. 2. Стінгазета, що виходить негайно після якоїсьважливої події. 3. Особлива механічна застібка».

Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким значенням слова блискавка, як «застібка».

Семна структура слова. Поняття семи. Види сем. Метод компонентного аналізу в лексиці

Семна структура слова-терміна визначається як набір структурно-організованих смислів, сем, які складають інваріантне значення слова в плані мови.

Компонентний аналіз - система прийомів лінгвістичного вивчення значень слів, суть якої полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти, які називають семами, семантичними множниками і, зрідка, маркерами.

За цими ознаками (компонентами) лексичні одиниці різняться між собою або об'єднуються. Виділення в лексичній одиниці складових елементів здійснюється шляхом зіставлення її з іншими одиницями, які мають з нею семантичну спільність.

Для компонентного аналізу важливим є встановлення не тільки сем, а й їх структурної організації, тобто місця і ваги кожної семи в компонентній (семній) структурі значення, оскільки простий перелік сем не дає вичерпного уявлення про смисловий зміст значення слова, який залежить також від структурної організації сем, їх способу групування, тобто від місця кожної семи в структурі значення, від векторних відношень між ними тощо. Структурна організація компонентів у значенні слова визначається на основі синтактичних властивостей слова (сполучуваності), які є синтагматичними експонентами сем, а вага сем у компонентній структурі значення -- частотністю слів, які сполучаються з аналізованим словом і є експлікантами певних сем. Тому нині компонентний аналіз застосовується не в чистому вигляді, а в поєднанні з дистрибутивно-статистичним. У дослідженні семантичних ознак конкретних, логічно зіставлюваних слів невеликих (особливо, закритих) лексико-семантичних груп (терміни спорідненості, види транспорту, темпоральна, метеорологічна лексика, дієслова переміщення тощо) доцільним є використання компонентного аналізу опозитивного (бінарного) типу, а у вивченні синонімічних і абстрактних слів ефективнішим є компонентний аналіз, поєднаний з дистрибутивно-статистичним .

Не всі семи за своєю природою і функціями є однаковими. Розрізняють такі види сем: класема, архісема, диференційна, інтегральна, ймовірнісна (потенційна), градуальна (їх кількісна і якісна характеристика в різних лінгвістичних джерелах не збігається) семи. Класема - найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частин мови (предметність, ознака, дія тощо). її ще називають категоріальною семою. Архісема - сема, спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи (час, погода, переміщення, почуття тощо). Диференційна сема - сема, за якою розрізняють значення (диференційною семою для йти і бігти є інтенсивність, для йти і ходити - односпрямованість/різноспрямованість). Інтегральна сема -- сема, спільна для двох чи більше значень (так, їхати, ходити, бігти мають інтегральну сему 'місце переміщення - земля', бігти і летіти - 'односпрямованість'; інтегральною завжди є архісема). Ймовірнісна, або потенційна сема - сема, яка не характеризує предмет чи взагалі поняття, позначене аналізованим словом, а може виявлятися в певних ситуаціях. Так, психолінгвістичний експеримент показав, що слово начальник асоціюється з такими ознаками, як «товстий», «злий», «нервовий», професор -- «в окулярах», «старий», «розумний», студент -- «веселий», «компанійський». Слово собака, як свідчать певні вирази, має потенційну сему «погане ставлення до неї» (собачий холод, собаче життя), слово осел асоціюється з тупістю (дурний як осел і зослити). Зрозуміло, що не кожен начальник товстий чи злий, не кожен професор старий і ходить в окулярах, не кожен студент компанійський, далеко не до кожного собаки погано ставляться (переважно буває навпаки) і ніби немає підстав уважати осла тупою твариною, як змію -- розумною, однак такі семи в названих словах приховані й інколи дають про себе знати.

Градуальна сема -- сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї самої ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах. Так, скажімо, слова літеплий, теплий, жаркий, гарячий протиставлені між собою градуальною семою: різняться ступенем вияву ознаки тепла.

Однозначні й багатозначні слова. Багатозначність слова. Вихідне і похідне значення слова. Типи багатозначності в українській мові. Способи утворення переносних значень

Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вживатися в переносному значенні.

Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар, директор, родич, удівець), назви тварин (олень, леопард, нутрія, дельфін, окунь, краб, стриж, горобець, комар), назви рослин (сосна, тополя, вишня, смородина, пшениця, буряк, жоржина, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, долото, лопата, торба, піджак, паркан), назви місяців і днів {січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників {міський, латунний, кленовий, морський, тутешній, вчорашній, перелітний, подвійний, дев'ятиповерховий), числівники (два, три, десять) тощо.

Також однозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр).

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприклад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів трамваїв тощо».

Кожне конкретне значення багатозначного слова реалізується в контексті, у ситуації: важка колода (має велику вагу), важка будівля (велика, масивна), важкі кроки (повільні, втомлені), важка робота (вимагає значних зусиль), важкий день (сповнений труднощів), важкий удар (сильний), важкий настрій (гнітючий), важкий біль (нестерпний), важкий характер (незлагідний), важкий погляд (суворий, похмурий).

Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні. Наприклад, у «Словнику української мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами», «рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставати кудись на роботу», «діяти певним чином», «брати шлюб», «знаходити збут» (про товари), «виділятися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має десять значень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка», «дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичній організації» тощо.

Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ.

Метафора як вид перенесення найменувань. Класифікація метафори. Узуальні й оказіональні метафори. Антономазія

Метафора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («пакіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять.

Антономазія (грецьк. antonomddzo — перейменування) — поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя.

Метонімія як вид перенесення назв. Продуктивні моделі метонімічних перенесень. Синекдоха

Метонімія (грец. metonímia - перейменовувати) - різновид тропа, близький до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Читаючи у В. Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...", читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, в котрій ніколи часткове не замінює ціле.

Синекдоха (грец. synekdoché - співвіднесення) - один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.

Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т.п.

Як кидалась ти на списи, на луки

Пунійська Львице, яросте Ваала!

Прийом метонімічного перенесення є досить поширеним в українській мові, проте досліджень явища метонімії на основі малих фольклорних жанрів, зокрема загадок, до цього часу не існує. Тому ми зробили спробу такого аналізу на основі українських народних загадок. Так, на основі різних відношень між предметами можна виділити наступні типи метонімічних перенесень у загадках.І. Відношення суміжності: 1)вживання назви предмета, зокрема посуду, замість назви того, що у ньому знаходиться. Наприклад, «Бігунці біжать, ревунці ревуть, сухе дерево везуть» [2;№254](відгадка - мертва людина). Цікавою особливістю цієї загадки є нашарування одного метонімічного перенесення на інше: словосполучення «сухе дерево» вжито у двох значеннях: труни, зробленої з сухої деревини, та власне мертвого тіла. ІІ. Атрибутивні відношення: 1)вживання назви особи у значенні тієї речі, що їй належить або - навпаки - вживаня назви речі у значенні особи, якій вона належить. Наприклад, у загадці «Крізь бика й барана свиня льон волоче» [1,№2140](відгадка - чоботи, щетина, дратва) метонімічні перенесення здійснені шляхом вживання назви тварини(«бик», «баран») в значенні її шкіри («щетина», «дратва»), яка використовується для виготовлення «чобіт», тобто тварини ніби виступають власниками своєї шкіри.ІІІ. Якісні відношення характеризуються вживанням назви найкращої(яскравої, виразної, інтенсивної за виявом) чи, навпаки, найгіршої частини у значенні того, кому(чому) вона належить.1)вживання назви характерної частини предмета у значенні власне предмета (синекдоха).

Смислові зв'язки між лексико-семантичними варіантами багатозначного слова

Лексико-семантичне поле -- це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов'язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів. Так, можна стверджувати про зв'язок лексико-семантичних полів руху, мислення і говоріння; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують для називання мисленнєвих процесів (схопити думку, дійти висновку, наблизитися до розв'язання проблеми та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло за язик, рос. вертиться на языке, тощо).

Омонімія в сучасній українській мові. Поняття про лексичні омоніми. Проблема розмежування омонімії й полісемії. Джерела лексичної омонімії. Типи омонімів. Повні та часткові омоніми (омофони, омографи, омоформи). Міжмовні омоніми. Стилістичні функції лексичних омонімів. Лексикографічна розробка омонімії. Словник омонімів

Омонімами називають слова, які мають однакове звукове оформлення, але зовсім різні значення. Омоніми утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (гостра коса і дівоче, коса, пара води і пара коней) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв'язки між значеннями вже втрачені. Прикладом цього може бути дієслово топити в словосполученні топити в печі і дієслово топити в словосполученні топити молоко, В основі значень обох слів лежить значення «робити щось теплим», але зв'язок між цими словами загалом не відчувається мовцями. І вже тільки фахівці-мовознавці можуть установити ймовірний зв'язок між цими дієсловами і дієсловом топити в значенні «примушувати тонути». Інколи зв'язок між омонімами простежується досить легко, наприклад, лев — тварина і лев — болгарська монета, на якій колись карбували лева. Але між назвою монети і назвою тварини не існує типових зв'язків у системі лексики нашої мови, як немає і реальних співвідношень між твариною і монетою. Тому ці слова теж вважаються омонімами. Наведені приклади свідчать, однак, що чіткої межі між багатозначним словом і омонімами не існує, і тут можливі численні перехідні й спірні випадки.

Омоніми в мовленні, як і багатозначні слова, виступають звичайно в такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення. Тому наявність омонімів у мові здебільшого не викликає труднощів при спілкуванні. Про це свідчить і той факт, що кількість омонімів з розвитком мови не тільки не зменшується, а, навпаки, збільшується. Чимало омонімів виникає у зв'язку із запозиченням слів: бал — «танцювальний вечір» і бал — «оцінка, цифрове позначення» (за походженням — різні слова французької мови); туш — «чорна фарба» і туш — «коротке урочисте музичне привітання» (обидва слова запозичено з німецької мови). Багато омонімів виникло внаслідок переходу слів з однієї частини мови в іншу: черговий номер — черговий у класі, один зошит — один (якийсь) мій знайомий і т. ін.

Отже, омоніми в мові не є однорідними. Розрізняються повні омоніми — слова однієї частини мови, що збігаються в усіх своїх формах (ключ у замку і ключ журавлів) і часткові омоніми та омоформи — слова, що збігаються тільки в кількох або одній якійсь формі аж до чисто випадкового збігу (найчастіше це слова різних частин мови): коло місяця — велике коло, пожовкла трава — трава пожовкла, рідна мати — мати можливість. Різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але пишуться по-різному, називають омофонами: вдень тепло - в день мого народження, потри мак — розкладай по три і т. ін. До омонімів примикають омографи — слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному: запал і запал, приклад і приклад, засипати (в ліжку) і засипати (землею) тощо.

Явище паронімії в українській мові. Поняття про слова-пароніми. Вузьке й широке розуміння паронімії. Способи творення паронімів. Стилістичні функції паронімів, парономазія. Словники паронімів

Паронімія (від грецького слова Para - біля і onyma - ім'я) - явище часткової звукової подібності слів (паронімів) при їх семантичній відмінності (повній або частковій). Проблема паронімії виникає внаслідок навмисного зближення або ненавмисного змішування (тоді це мовленнєва помилка) паронімів у мовленні. Термін паронім запропонував Аристотель, який назвав так похідні слова.

При зіставленні паронімів акцент робиться на їх семантичних відмінностях, у зв'язку з чим виявляються їх сполучні можливості. Все це надає паронімії системного характеру на рівні ідеографії, словотворення, лексичної сполучуваності. Пароніми по-різному сполучаються з іншими словами (і це зрозуміло: значення у них різні, тому й змістові зв'язки з сусідами в реченні не можуть бути однаковими). Пароніми в мові - це явище швидше небажане, ніж корисне, свого роду завада для співбесідників.

Проте пароніми існують у багатьох мовах, тому їх треба чітко розрізняти за змістом і правильно вживати.

Пароніми розглядаються у вченні про культуру мовлення. Пароніми іноді називають словниковими, на відміну від паронімів контекстуальних, або поетичних, які мають будь-яку звукову подібність («контузити» - «конфузити»). Під паронімією в цьому випадку розуміють ненавмисне змішування (мовленнєва помилка) або спеціальне зближення подібних за звучанням слів. У паронімії існують і вужчі її трактування: 1) як зближення лише різнокореневих слів; 2) як явище народної етимології.

Пароніми можна розрізняти й таким чином: замість кожного пароніма підставляти близьке йому за значенням слово. Ці слова ніколи не співпадають. Так, наприклад, замість економний господар можна сказати дбайливий господар; замість економічний спосіб лиття - вигідний спосіб лиття. Різниця між паронімами економний та економічний стає зрозумілою.

Синоніми, їх місце й роль у лексико-семантичній системі. Проблеми розуміння явища синонімії. Джерела синонімії. Поняття про синонімічний ряд та його домінанту. Типи синонімів. Абсолютні, семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні. Загальномовні і контекстуальні синоніми. Евфемізми і перифрази як компоненти синонімічного ряду. Стилістичні функції синонімів. Словники синонімів

3 розвитком кожної мови її словниковий склад безперервно поповнюється, збільшується. Звичайно, частина слів з часом випадає з мови або зникає з активного вжитку, але приплив нових слів у живій мові завжди інтенсивніший, ніж їх втрата. Отже, лексика весь час кількісно збагачується. А поряд з кількісним збагаченням постійно відбувається якісне вдосконалення лексичного складу. Адже один і той самий предмет можна охарактеризувати з різних поглядів, узагальнюючи різні його ознаки, виявляючи при цьому своє ставлення до предметів або явищ навколишньої дійсності. Слова, таким чином, вступають між собою в певні зв'язки: уточнюють ознаки одного поняття, розрізнюють між собою близькі поняття, передаючи одночасно певні почуття, В мовленні це створює можливість відбору кращих, найдоцільніших слів, які найповніше передають думки і почуття при спілкуванні між людьми, Такі зв'язки між словами прийнято називати синонімічними, а об'єднані ними слова — синонімам й. Наявність розгалуженої системи синонімів є одним з показників багатства мови.

Отже, синоніми — слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в одному з своїх значень. Синонімами, наприклад, є іменники: робота, праця, труд; легенда, переказ, сказання, оповідання; дієслова: скаржитися, ремствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати, відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній, старожитній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро, прудко, хутко, живо; або — в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром, невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів. Ряди синонімів можуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного синонімічного ряду є основним — найбільш визначальним для даного ряду. Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтінків. У наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий, швидко і скоро.

Хоча слова-синоніми і об'єднує спільне їх загальне значення, але звичайно кожен синонім має особливий відтінокзначення, що відрізняє його від інших синонімів.

Евфемізмом (грец. εύφημισμόζ — пом'якшений вираз) називається слово або словесний зворот, що пом'якшує форму вираження висловлюваної думки. Евфемізм не обов'язково виступає як троп.

Перифразом (грец. περίφρασιζ — описовий вираз) називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означенням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки. Як вказував Б. Томашевський: «...перифраз побудований на визначенні предмета замість прямого його найменування»

Антонімія в українській мові. Типи антонімів за структурою і семантичною сутністю протилежності. Регулярні семантичні зв'язки в антонімічних парах. Семантичні функції антонімів (протиставлення, розподіл, чергування, поєднання протилежностей) та їх стилістичне використання. Загальномовні й оказіональні антоніми. Антоніми контекстуального характеру. Оксиморон. Енантіосемія. Антитеза. Словники антонімів.

Слова з протилежним значенням називаються антонімами (друг — ворог, білий — чорний, сумно — весело, говорити — мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло — тьма, охолоджувати — розігрівати, повний — порожній, швидко — повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий — бідний, великий — малий, гіркий солодкий, молодий — старий, хоробрий — боягузливий. Антонімічні пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов — ненависть, щастя — горе, радість — смуток, робота — відпочинок, життя — смерть), а також час, простір, явища природи (день — ніч, зима — літо, схід — захід, початок — кінець).

Антоніми служать для більш наочного зіставлення, порівняння контрастних понять.

У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антеніми бувають синонімічними (холодний — теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати — відпочивати і лінуватися). Порівняйте: холодне (зимове) — тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний — теплий, гарячий — прийом; але сухий — свіжий хліб, сухий мокрий одяг, суха — жива гілка.

У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окремо взяті, антонімами не вважаються: Думати головою, а не ногами.

Важливо відзначити, що кожна пара антонімів регулярно протиставляється в одному або декількох типових контекстах. Окремі пари антонімів відрізняються і по кількості типових контекстів, у яких вони вживаються, і по частоті їхнього вживання в такому контексті. Регулярне вживання в складі антонімічних контекстів є основним лінгвістичним показником приналежності слова до антонімів. Другим показником антонімічності служить спільність лексичної сполученності в конфронтуючих один одному членів антонімічних пар. Для слів-антонімів характерно майже повний збіг сфер лексичної сполученності, що уможливлює їх регулярне спільне вживання в контекстах, що виражають протиставлення. Спільність сполученості двох антонімів часом усвідомлюється настільки чітко, що з'являється можливість використовувати слово в стійких сполученнях, у яких звичайно вживається лише його антонім.

Антитеза (грец. άντίθεσιζ — протиставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко).

Оксюморон, або оксиморон (грец. οξόμωρον — нісенітниця), — це стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. Наприклад: «На нашій — не своїй землі» (Т. Шевченко); «довго тягтиметься мить» (Є. Плужник); «холодний окріп нарзану» (М. Лєрмонтов).

Оксюморон дуже виразний стилістичний прийом: використовуючи мінімум мовленнєвих засобів, він характеризує складність, внутрішню суперечність описуваного предмета або явища.

Розвиток словникового складу мови

Абсолютний прогрес мови, як зазначають вчені, виявляється насамперед у розвитку словникового складу, у його поповненні. Поповнення словникового складу – це один із процесів пристосування мовної системи до нових умов комунікації у зв’язку зі змінами у позамовному середовищі.

За останні десятиліття відбулося зростання словникового складу англійської мови. Це явище можна пояснити змінами в суспільно-політичній, економічній сферах життя; появою нових видів спорту, зростанням термінології в багатьох галузях науки, періодичних виданнях, на телебаченні.

Впровадження комп’ютерної та іншої техніки, внесло кардинальні зміни в життя людей. Вплив сучасної інформаційної революції обумовлює появу нових слів, словосполучень та термінів в мові, які пронизують усі сфери повсякденного існування сучасної людини: роботу, дозвілля, навчання, науку.

Багато неологізмів пов’язані з останніми досягненнями науки і техніки, що стали дуже популярними серед населення – Інтернетом та мобільним зв’язком, які, поєднуючись, теж призводять до нововведень в сфері обслуговування та нових термінів на їх позначення.

Саме актуальність нових процесів і явищ обумовлює поширення словникового складу мови. Останнім часом спостерігається поява ряду синонімів до вже давно існуючих слів, що відбиває новизну старих термінів. Треба зазначити, що багато нових слів було утворення на основі вже існуючих за допомогою префіксів та суфіксів, які в свою чергу є усіченими формами деяких слів.

Завдяки періодичним виданням, які вчасно реагують на такі інновації та поширюють їх, ми маємо змогу дізнатися про такі інноваційні процеси.

Становлення лексико-семантичної системи української мови. Історична мінливість і висока рухливість словникового складу. Загальна генетична характеристика української лексики. Основні шляхи її формування

Лексика української мови формувалася протягом тисячоліть. Сучасна лексика української мови складається з незапозичених слів, створених нашими предками, і слів, запозичених у різні періоди з інших мов.

Основну частину лексики української мови становлять незапозичені українські слова. їх у мові приблизно 90 відсотків. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.); праслов'янські слова, спільні для всіх або більшості слов'янських мов; і власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов'янської людності, яка сформувала українську націю.

Спільноіндоєвропейська мова, як вважає більшість мовознавців, існувала в V—IV тисячоліттях до н. є. на півдні сучасної України. Звідси носії цієї мови, точніше — її діалектів, поступово розселялися по Європі, Кавказу, Індійському півострові, Середземномор'ї. Тепер, як уже зазначалося, індоєвропейськими мовами розмовляє майже половина людства. Індоєвропейська сім'я мов охоплює 10 мовних груп: германську (11 живих мов), романську (10 мов), слов'янську (ІЗ мов), балтійську (литовська й латиська мови), індійську, іранську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську.

Лексика української мови з погляду походження. Українська лексика праслов'янського лексичного фонду. Спільнослов'янська та спільносхіднослов'янська лексика. Старослов'янізми в українській мові. Власне українська лексика. Етимологічні словники

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень.

Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою.

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова. Запозичення із старослов'янської мови. З прийняттям християнства 988 р. в Україну-Русь прийшла тодішня болгарська мова, яка пізніше дістала назву «старослов'янська», або «церковнослов'янська». Вона стала мовою богослужінь, богослужбових книг, мовою навчання, тобто на довгий час, аж до появи творів Івана Котляревського, набула статусу літературної мови в Україні. Нею (з невеликими домішками українських елементів) написані «Повість врем'яних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Руська правда», «Слово о законі і благодаті» Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха тощо.

Праслов'янські новотвори тепер сприймаються переважно як непохідні, хоча колись вони були утворені від індоєвропейських коренів за допомогою різних суфіксів та префіксів: сонце, серце (обидва слова утворені за допомогою суфікса -ц-), швець (колись у цих словах виділявся суфікс -ець), кузня (слово утворене за допомогою суфікса -зн'-), вікно (до основи слова око було додано суфікс -н-), пам'ять (до цього слова було додано префікс па-), правда, кривда (обидва слова мають давній суфікс -д-).

Кількісно найбільший і найрізноманітніший шар питомої української лексики становлять слова, які почали виникати ще в процесі формування тих діалектів, що лягли в основу української мови, і творення яких не припиняється й досі, тобто власне українські слова. Більшість цих слів виникла й виникає на лексичному матеріалі, успадкованому від спільноіндоєвропейської та праслов'янської мов, а також давно засвоєних запозичень. Ці слова переважно похідні. Вони стосуються всіх сфер життя, наприклад:

а) суспільно-політична лексика: громада, громадянин, володар, власність, промовець, працівник, гурток, осередок, ланка, справочинство, самодіяльний;

б) назви будівель та їхніх частин: будинок, приміщення, підлога, поміст, одвірок, віконниця, горниця, покуття, присінок, корівник, пташарня, садиба, хвіртка, причілок, підмурівок;

в) назви страв і напоїв: борщ, вареники, голубці, локшина, галушки, лемішка, холодець, затірка, мйчанка, млинці, корж, бублик, пампушки, деруни, узвар, куліш, вергуни, січеники, крученики, завиванець;

г) назви одягу і взуття: штани, спідниця, сорочка, запаска, хустка, стрічка, намисто, капелюх, бриль, чобіт, черевик, сап'янці;

Г) назви предметів побуту: рядно, скатерка, рушник, мішок, кошик, коромисло, коцюба, віжки, оброть;

д) сільськогосподарська лексика: урожай, скирта, ярина, озимина, сіножать, жниварка, молотарка, сівалка, віялка, олійниця, цукроварня, оранка, зажинки, обжинки, рільництво, тваринництво, хлібороб, сіяч, тваринник, пасічник, смородина, порічки, суниця, полуниця, гречка;

є) абстрактна й наукова лексика: мрія, поступ, довір'я, освіта, виховання, промисловість, підприємство, кисень, водень, підручник, іспит.

Етимологічні словники дають характеристику найдавнішого звукового складу слова, тлумачать походження і зміни значень слів на основі зіставлень зі словами спільного кореня інших споріднених мов. В Україні вийшли вже 5 томів „Етимологічного словника української мови” із запланованих 7.

Мовні контакти і лексичні запозичення. Шляхи запозичень. Етапи освоєння запозичених слів і семантичні процеси, що їх супроводжують. Безпосередні й опосередковані запозичення. Структурні типи запозичених слів, їх фонетичні й граматичні особливості в українській мові. Класифікація запозичень за походженням. Запозичення з інших словенських мов. Слова давньогрецького, латинського, тюркського походження. Запозичення із західноєвропейських мов. Тематичні групи запозичень. Інтернаціоналізми у складі української лексики: їх ознаки, використання, стилістичні функції. Варваризми, екзотизми їх використання і стилістичні функції. Запозичена лексика в тлумачних словниках і словниках іншомовних слів. Слова українського походження в інших мовах

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень.

Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою.

Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, запозичення бувають:

прямі — з мови в мову: стьожка, хвороба, повидло, ковадло запозичені безпосередньо з польської; башлик, сарай, карий — із татарської;

опосередковані — через інші мови: індійське sakkhara — арабське sukkar — італійське zuchero — німецьке Zucker — українське цукор; тюркське ходжа — російське хозяин — українське хазяїн.

Відносно того, яким способом запозичуються слова, запозичення бувають:

усні: левада, лиман, корабель, квасоля, огірок — із грецької; базар, гарбуз, казан, тютюн — із татарської;

книжні: аудиторія, олімпіада, пюпітр, бюро. Усні запозичення завжди краще пристосовані до законів мови, ніж книжні.

За ступенем адаптації розрізняють:

засвоєння — слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови; наприклад, у запозичених колись словах дріт, колір, папір, як і в незапозичених, відбувається чергування голосних; колишнє

французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т. д.; не відчуваємо іншомовного походження в запозичених словах левада, лиман, базар, кавун;

власне запозичення — слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився; наприклад: бюро, журі, ательє, тротуар — із французької мови; джентльмен, траулер — з англійської; бухгалтер, ландшафт — із німецької; такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми;

кальки — поморфемні переклади слів; наприклад, україн-. ське свідомість — це переклад морфем латинського соп-scientia, де соп- за значенням дорівнює українському префіксові з-, a scientia означає «знання, відомість»; за -. англійським зразком half-back утворено українське півзахисник;

запозичення значень — українське слово набуває значення, . яке має його іншомовний відповідник; наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови — droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри — ліворуч;

словотвірні запозичення — використання іншомовних морфем; наприклад, грецький елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв'язок, телепередача, телеприймач, телеустановка, телеуправління;

варваризми — слова з особливо виразними ознаками іншомовності; наприклад: олрайт, о'кей — з англійської; мерсі, тет-а-тет — із французької;

екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сакля, аул, меджліс, хурал.

Коло значень запозиченого слова різко звужується. Наприклад, англійське слово jazz, крім «джаз», означає ше й «грубий», «гротескний», «кричущий»; французьке слово ргіх, від якого походить приз, означає «ціна», «вартість», «цінність», «нагорода», «премія»; німецьке слово Flanke, крім «фланг», означає «бік у тварини», «сторона», «схил», «край поля», «бічна поверхня».

Проникнення германізмів в українську мову почалося ще відтоді, коли готи займали південь сучасної України понад Чорним морем (ІІІ—IV ст.). Однак переважна більшість запозичень із німецької мови припадає на XVI—XV111 ст., чому сприяло переселення євреїв із Німеччини в Україну. Помітну роль у цьому відіграло також запровадження в українських містах Магдебурзького права. Потім посередником у запозиченні німецьких слів стала російська мова.

Запозичення з німецької мови здебільшого стосуються:

а) техніки й будівництва: анкер, борт, верстат, домкрат, кельма, кахлі, клапан, кран, стамеска, фуганок, лобзик, шина, шифер, шланг, шпунт, штепсель;

б) військової справи: бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, фельдфебель, фельдмаршал, патронташ, муштра, фланг, штаб, штиль, штурм;

в) мистецтва: балетмейстер, мольберт, гастролі, флейта, арфа, камертон, обертон, ландшафт;

г) торгівлі й управління: бухгалтер, вексель, касир, маклер, банк, штемпель, штраф, ратуша, поштамт;

г) побуту: бакенбарди, бутерброд, кітель, галстук, фартух, шлейф, ширма, мундштук, штопор, портвейн, штатив.

Серед запозичених із німецької мови слів є чимало складних без сполучного голосного: бутерброд, ландшафт, бухгалтер, камертон, циферблат. До них також належать слова зі звукосполученням шт на початку слова та ей, ай після приголосного: штамп, штаб, штраф, крейда, клейстер, шлейф, портвейн, шайба, майстер.

Французькі слова проникають в українську мову, починаючи з XVII ст.; і не тільки через польську, пізніше — російську мову, а й завдяки українським студентам, що вчилися або мандрували в ті часи по всій Європі. А в другій половині XVIII—XIX ст. цьому сприяло поширення політичних ідей, мистецтва, культури, батьківщиною яких була Франція.

Запозичені з французької мови слова стосуються переважно:

а) суспільно-політичного життя: режим, абсолютизм, асамблея, парламент, департамент, бюро, дебати, -і прем'єр, шеф, аташе, кар'єра, інтрига, шантаж, авантюра, бюлетень, транспарант, депеша;

б) мистецтва й літератури: ансамбль, афіша, анонс, п'єса, актор, суфлер, роль, амплуа, тембр, балет, буфонада, антракт, рояль, ескіз, гравюра, натюрморт, віньєтка, бюст, шедевр, сюжет, жанр, каламбур;

в) військової справи: армія, гвардія, авангард, аванпост, бригада, десант, партизан, команда, база, арсенал, батарея, канонада, фронт, флот, парашут;

г) одягу: костюм, пальто, кашне, блуза, капюшон, галіфе, манжети, краватка, жабо;

г) будівництва, архітектури, містовпорядкування: бельетаж, фойє, фасад, оранжерея, тераса, алея, бульвар, тротyap, авеню;

д) побуту: абажур, люстра, портьєра, канапа, сервіз, ридикюль, браслет, флакон, пудра, делікатес, десерт, вінегрет, гарнір, філе, антрекот.

Для запозичених із французької мови слів властиві такі фонетичні й морфологічні особливості:

звукосполучення уа: буржуазія, амплуа, кулуари, експлуатація, тротуар, вуаль;

пом'якшення губних та к перёд у (буква ю): бюро, гравюра, 'капюшон, фюзеляж, кюрі, кювет;

звукосполучення ам, ан перед приголосними: асамблея, тампон, пансіон, авантюра, жанр;

суфікси -аж, -ант, -анс, -ер, -йон: екіпаж, фураж, інтендант, реверанс, режисер, шофер, батальйон, компаньйон;

незмінювані іменники з кінцевими наголошеними голосними -є, -і, -о: пенсне, турне, резюме, журі, жалюзі, кашпо, - 'шапіто.

Запозичення з англійської мови відбуваються, починаючи з XIX ст. Особливо побільшало їх останнім часом, коли англійська мова стала не тільки мовою міжнародного спілкування, а й основним засобом здобуття наукової та іншої інформації.

Запозичені з англійської мови слова переважно стосуються:

а) техніки: бульдозер, грейдер, комбайн, трактор, трамвай, ескалатор, форсунка, блюмінг, тунель, комп'ютер, принтер, дисплей, файл

б) політики й економіки: мітинг, лідер, страйк, бойкот, локаут, гангстер, трест, бізнес, рекет, демпінг, маркетинг, бюджет, чек, банкнот, менеджер, менеджмент;

в) мореплавства і військової справи: траулер, танкер, катер, вельбот, шлюпка, шхуна, яхта, ватерлінія, трап, док, дрейф, шквал, аврал, танк, шрапнель, снайпер;

г) спорту: футбол, волейбол, гандбол, хокей, ватерполо, бокс, теніс, матч, спринт, старт, фініш, жокей, форвард, гол, рекорд, спаринг, тренер;

г) побуту: комфорт, піджак, джемпер, піжама, плед, френч, смокінг, біфштекс, кекс, пудинг, сандвіч, торт.

Для запозичень з англійської мови властиві звук дж, звукосполучення ай, ей, суфікс -инг (інг): бюджет, джентльмен, комбайн, тролейбус, мітинг, тюбінг, демпінг.

Запозичення з італійської мови беруть початок у XVII—XVIII ст. Запозичені слова стосуються переважно музики: адажіо, акорд, алегро, альт, бас, сопрано, тенор, апасіоната, арія, баркарола, дует, унісон, імпровізація, інтермецо, кантата, соната, квартет, квінтет, композитор, консерваторія, концерт, віолончель, мандоліна, піаніно.

Невелика частина запозичених з італійської мови слів належить:

а) до фінансово-економічної термінології: брутто, нетто, валюта, каса, інкасатор, фірма;

б) до архітектурно-будівничої лексики: бароко, арка, цоколь, фонтан, мозаїка.

в) одягу й взуття (сорочка, шапка, хустка, чоботи), знарядь і процесів праці (сокира, ніж, лопата, граблі, копати, орати), основних почуттів і станів людини (радість, гнів, сон), кольорів (зелений, синій, жовтий), дій і станів (ходити, думати, сміятися, радіти), обставин місця, часу, способу дії (вгорі, тут, вчора, тоді, швидко), числівники (один, два), займенники (я, він, такий, стільки), прийменники (в, на, з, біля), сполучники (та, але, або) тощо.

Частина грецьких слів в українську мову ввійшла ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Греки, як відомо, довгий час мали свої поселення в Північному Причорномор'ї, у Криму, торгували з русичами. Тоді було запозичено такі слова, як корабель, парус, левада, лиман, палата, вапно, корал, канат, миска, кедр, вишня, огірок, лавр, мак, м 'ята, мигдаль, кит, крокодил.

Набагато більше грецьких слів прийшло до нас через старослов'янську мову після прийняття християнства: ангел, архангел, апостол, Біблія, Євангелія, вівтар, ікона, кадило, ладан, монах, монастир, паламар, псалом, ідол. Тоді ж було запозичено й багато грецьких імен, такі, як Анатолій (східний), Андрій (мужній), Арсен (сміливий), Василь (царський), Геннадій (благородний), Олександр (захисник людей), Ірина (спокій)* Галина (тиша), Катерина (чиста), Оксана (гостинна), Олена (сонячна).

Наступна хвиля грецизмів спостерігається у зв'язку з вивченням в українських школах у XVI—XVII ст. грецької мови. У цей час в українську мову входять в основному шкільні терміни: граматика, логіка, історія, математика, філософія, лексика, морфологія, синтаксис, бібліотека, драма, театр, хор.

Пізніші запозичення з грецької мови пов'язані з розвитком різних галузей науки, з політичним життям. До них нале жать такі слова, як біологія, бактерія, мікроб, гормони, азот, барій, бром, гелій, йод, галактика, клімат, паралель, полюс, гіпотенуза, катет, призма, теорема, дифтонг, фонема, морфема, схема, фантазія, автономія, економія, анархізм. Крім того, з грецької мови запозичено чимало словотвірних елементів: авто-, анти-, мікро-, макро-, аеро-, хроно-, фото-, топо-, сферо-, агро-, архі-, ізо-, пан-, -філ, -фоб.

Латинські слова стали проникати в українську мову в X—XI ст.: кесар, коляда, фортуна.

Основна маса латинізмів приходить в українську мову, починаючи з XV—XVI ст., коли в школах України стали вивчати латинську мову. Уже в той час в українських писемних пам'ятках зафіксовано латинізми аматор, арешт, артикул, гонор, гумор, герб, календар, конституція, матеріал, окуляри, оренда, термін, фальш та ін.

Лексика кодифікована й некодифікована, загальнонародна й лексика регіональне або соціальне обмеженого використання

Лексика - вся сукупність слів української мови. Ця сукупність є складною організованою системою, елементи якої тісно пов'язані спільністю чи протилежністю значень, стилістичного забарвлення, сфери вживання тощо.

Термін лексика вживається також на позначення певних груп слів, об'єднаних спільною ознакою (запозичена, застаріла, професійна, жаргонна, діалектна, поетична, експресивна лексика тощо), а також на позначення сукупності слів, що вживаються певним письменником у його творах (лексика Шевченка, Франка, Коцюбинського).

Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки — тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикметники, дієслова і прислівники.

До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також слова дитячої мови.

До загальнонародної лексики належать слова, вживання яких не обмежене ні діалектними, ні професійними рамками. Тобто це слова, що вживаються на всій терторії, де функціонує українська мова, представниками усіх верств населення: вогонь, вода, телевізор, ідея, жовтий, голубий, пікантний, стояти, міркувати, стимулювати, сто, спогад, тисяча, лагідно, критично, він, ти, я.

Обмеження на використання тих чи інших слів може накладати тільки ступінь вихованості й освіченості мовця. Він може, наприклад, не вживати лайки або ж, будучи малоосвіченим, не знати якогось слова з абстрактним значенням на зразок індиферентний, епатаж, інсинуація.

Територіальне обмежена лексика (діалектизми). Аспекти вивчення. Лінгвогеографічна характеристика діалектних слів. Діалектизми в художній літературі й розмовному мовленні. Діалектні словники, лексичні й семантичні карти діалектних атласів

Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до загальнонародної лексики.

Сюди входять назви спорідненості людей {батько, мати, дід, бабуся, внук, тесть, свекруха); назви частин тіла {голова, вухо, груди, зуби, рука, серце, ребро); назви свійських і широко відомих диких тварин {кінь, корова, вовк, лисиця, ворона, ластівка, чайка, карась, щука); назви культурних і широко відомих диких рослин {яблуня, слива, жито, мак, картопля, граб, калина, суниці, полин); назви, пов'язані з харчуванням {хліб, сіль, молоко, їсти, пити); назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння {будинок, двері, поріг, віник, граблі, відро, миска); назви одягу і взуття {сорочка, шапка, черевики); назви почуттів {радість, щастя, жаль); назви, пов'язані з природним оточенням {гора, долина, річка); назви, пов'язані з часом {понеділок, вівторок, серпень, вчора, сьогодні); назви різних дій, станів {сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти); назви кольору, смаку, розміру та інших якостей {зелений, блідий, солоний, кислий, великий, добрий, чистий); назви відомих явищ культури й мистецтва {музика, кіно, книга, картина, олівець); числові поняття {один, два, тридцятий); займенники і службові слова {я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін.

Слова, активне користування якими обмежується певним середовищем, належать до лексики обмеженого функціонування. Серед неї виділяють насамперед територіальні й соціальні діалектизми.

Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості.

Розрізняють три групи територіальних говорів української мови — наріччя:

північне — охоплює північ Сумської і Київської областей, Чернігівську, Житомирську, Рівненську і Волинську області;

південно-східне — охоплює більшу частину Київської, Одеської та Сумської областей, Полтавську, Черкаську, Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Миколаївську і Херсонську області;

південно-західне — охоплює частину Київської та Одеської областей, Вінницьку, Хмельницьку, Чернівецьку, Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську і Тернопільську області. Кожному з цих наріч властиві, крім фонетичних та граматичних, певні лексичні особливості, не відомі літературній мові, — територіальні діалектизми.

Діалектні словники містять місцеву територіальну лексику, незалежно від її поширення в літературній мові. Як правило, такі словники подаються до записів текстів певних говорів чи говірок.

Просторіччя

Просторіччя - одна з форм національної мови, поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою. Разом з народними говорами та жаргонами просторіччя складає усну некодифіковану сферу загальнонаціональної мовної комунікації - народно-розмовну мову. Просторіччя має понаддіалектний характер, на відміну від говорів та жаргонів - це мовлення, загальнозрозуміле для носіїв національної мови. Будучи універсальною для національних мов категорією, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та властиві лише йому взаємовідносини з літературною мовою. У просторіччі представлені одиниці всіх мовних рівнів. Особливо чітко своєрідність просторіччя виявляється у використанні елементів літературної мови, в граматичному та фонетичному оформленні слів загального словникового фонду. Для просторіччя властивими є експресивно «занижені» оцінювальні слова з палітрою відтінків від фамільярності до грубості, до яких у літературній мові є нейтральні синоніми: «дрихнути» - «спати», «гепнути» - «ударити».

До літературного просторіччя належать лише ті мовленнєві елементи, які закріпилися в літературних текстах, після тривалого відбору семантичної та стилістичної обробки. Поряд з просторічними словами до літературного просторіччя належать діалектизми та жаргонізми, які втратили свою локальну та соціально-обмежену прикріпленість. До літературних просторіч варто також зарахувати й слова, що позначають реалії, які не мають номінації в літературній мові. Склад літературного просторіччя є рухомим і постійно поновлюється; багато слів та висловлювань набули статусу «розмовних» і навіть «книжних», наприклад, «відгул», «нитик». Окремі явища фігурують у складі крилатих виразів та літературних цитат.

Жаргонізми, їх ознаки, способи творення та стилістичне використання. Вульгаризми, арготизми. Жаргонна лексика й літературна мова. Словники жаргонізмів

Жаргонізми — слова, властиві мові певного соціального середовища. Вони, на відміну від професіоналізмів, мають відповідники в загальнонародній мові та в професійній лексиці.

Наприклад, серед частини молоді побутують такі слова: бакси «долари», штука «тисяча», лимон «мільйон», ксива «паспорт, посвідчення особи тощо», базар «розмови», пакет «наряд міліції», стрілочник «той, кого безпідставно звинувачують у чомусь», черепи «свої хлопці», гнати «говорити неправду», купити «пожартувати», здрейфити «злякатися», кинути «ошукати», наїжджати «чіплятися, погрожувати», кльово «дуже добре».

Жаргонізми переходять до інтержаргону тільки у тому випадку, коли носії інших жаргонів стикаються із тією ж реалією і "визнають" лексему на її позначення прийнятною, вдалою.

Наприклад: мент - міліціонер.

Разом з тим і досі в україністиці вчені намагаються оминути ще вульгарніші лексеми, які існували і продовжують існувати у мовленні, усній народній творчості новішого часу (найчастіше в анекдотах, коломийках). Такі слова активно використовує художня література останнього десятиліття. Доповнюючи класифікацію вульгаризмів, запропоновану польським лінгвістом М.Гроховскі /Grochowski 1996/, ми пропонуємо виділяти три основні групи даних слів:

1. Нетабуйовані вульгаризми. До цієї групи слід відносити лексеми, вживання яких не порушує мовного та культурного табу (до табуйованих слів належать назви статевих органів, фекалій, позначення статевого акту і под.). Ці слова не мають сильного експресивного забарвлення у порівнянні з іншими вульгаризмами:

гадюка, собака, жерти та ін .

2. Референційно-побутові вульгаризми – це слова, які, в залежності від контексту, можуть мати як вульгарне, так і нейтральне забарвлення. Вульгаризми такого типу виникли внаслідок переосмислення первинного поняття:

банан , голубий, кінець, палка ,стояти і т. д.

3. Суспільно закріплені вульгаризми. До даної групи належать слова, вживання яких, не залежно від контексту, порушує мовне та культурне табу.

Термінологічна лексика

Розвиток науки і техніки, активізація суспільно-політичного й мистецького життя зумовили появу в мові великої кількості різноманітних термінів.

Терміном називають слово або словосполучення, що позначає спеціальне поняття з якої-небудь галузі знань — науки, техніки, економіки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо: молекула, протон, аорта, блюмінг, трансформатор, кредит, додана вартість, девальвація, блокада, віза, ратифікаційна грамота, партитура, гама.

Термін чітко окреслений і однозначний у своїй термінологічній системі. Наприклад, у побутовому мовленні слово корінь має значення не лише «підземна частина рослини» {корінь сосни), а й «нижня частина чого-небудь, що міститься в тілі» {корінь зуба), «головна причина чого-небудь» {корінь зла); використовується в усталених зворотах дивитися в корінь, пускати корінь, рубати під корінь тощо. У мовознавчій науці корінь — «головна частина слова без афіксів», у математиці корінь — «величина, що при піднесенні її до певного степеня дає дане число».

Терміни бувають загальнонаукові, які з однаковим значенням вживаються в багатьох галузях {аналіз, аргумент, категорія), і галузеві, що вживаються тільки в одній галузі {дієприкметник, доконаний вид, флексія — у мовознавстві). Якщо той самий термін вживається в різних термінологічних системах, то відповідно до цього видозмінюється і його значення. Наприклад, термін реакція в хімії має значення «взаємодія між двома і більше речовинами», у фізіології — «відповідь на подразнення», у політиці — «повернення до старих суспільних порядків».

Терміни на відміну від нетермінологічної лексики:

а) прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін слово в мовознавстві);

б) існують лише в певній термінологічній системі, позанею — втрачають своє термінологічне значення (наприклад, слово рід у мовознавстві, біології і в побуті);

в) позбавлені емоційності (наприклад, слово серце в медицині і в повсякденному спілкуванні).

Система всіх термінів мови або якоїсь галузі називається термінологією.

Термінологія поділяється на:

суспільно-політичну — використовується в таких галузях знань, як філософія, економіка, фінанси, політологія, суспільствознавство, логіка, психологія, педагогіка, історія, право, дипломатія;

мистецьку — охоплює музику, театр, кіномистецтво, образотворче мистецтво, архітектуру, літературознавство;

наукову — стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, географія, геологія, астрономія;

технічну — обслуговує такі галузі техніки й виробництв, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіотехніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво.

Наукова та виробничо-технічна термінологія. Сфери поширення й функції термінів. Поняття терміносистеми. Джерела термінотворення. Термінологічні словники. Проблеми і перспективи української термінології. Активна взаємодія науково-технічної термінології із загальновживаною лексикою в сучасній українській мові. Стилістичне використання термінів

Становлення української термінології відбувалося в несприятливих умовах. У XIX—XX ст. певною мірою сформувалася суспільно-політична термінологія (літературознавча, історична, філософська, юридична, політична, мовознавча); порівняно багато було зроблено, незважаючи на всі обмеження у використанні української мови, і в галузі термінології — математичної, фізичної, хімічної, географічної, астрономічної, медичної; виробилася офіційно-ділова термінологія. 1973 р. було видано українською мовою першу у світі «Енциклопедію кібернетики». Однак вимога, шоб роботи на здобуття вчених ступенів подавалися тільки російською мовою, технічна документація виготовлялася лише російською, переведення викладання у вищих навчальних закладах на російську мову суттєво загальмували розвиток української термінології, особливо технічної.

Наукова лексика - слова, характерні для наукового стилю. Це - передусім наукові терміни, у тому числі й терміни-фразеологізми: транскрипція, теорема, індукція, рефракція, турбуленція, анафора, дистиляція, атомна вага, доконаний вид, чорна дірка.

До наукової належить також абстрактна лексика, що забезпечує логізацію викладу: припущення, висновок, доведення, умова, спостереження, відхилення, випливати, припускати. Цю ж функцію виконують і численні складні прийменники й сполучники, вставні слова: отже, таким чином, відповідно до, незважаючи на, у результаті того.

Термінологію творять спеціалісти. Для цього використовуються:

а) загальновживані слова, яким у певній галузі науки надають чітко окресленого значення: рід, число, спосіб, особа, час, закінчення (як мовознавчі терміни);

б) спеціально створені слова: іменник, прикметник, дієслово, відмінок, словотвір, наголос;

в) кальки, тобто слова, створені за іншомовними зразками: українське слово підмет копіює латинське subjectum, у

якому частина sub- має значення «під», a -jectum — «кинутий», «метнутий»; так само утворено слово предмет за зразком латинського objectum, у якому префікс obмає значення «перед»;

г) запозичені слова: суфікс, префікс, полісемія, асиміляція (з латинської мови);

г) словосполучення: умовний спосіб, підрядне речення, приголосний звук.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

Професіоналізми, їх характеристика, функції, використання.

Професіоналізми вживаються в певному професійному середовиші. Ці слова ніби деталізують загальновідомі назви.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії,

Так, слово човен відоме всім людям. Але тільки рибалки розрізняють різні види човнів та їхніх деталей і відповідно називають їх: дуб «великий човен, видовбаний із суцільного дерева»; байдак «великий човен для плавання по морю»; шаланда «плоскодонний риболовецький вітрильник»; баркас «великий багатовесловий човен»; калабуха «невеликий човен»; кочет «гніздо для весла»; строп «ремінь для кріплення весла в гнізді»; банка «поперечна дошка для сидіння»; чордак «передня звужена частина човна»; переруб «невеликий майданчик посеред човна» тощо.

Гончарі, коли йдеться про гончарний круг, використовують такі назви: веретено «вертикальний стрижень»; спінь «нижня частина стрижня, на якій він обертається в підшипнику»; пбрплиця «підшипник»; дучка «заглибина в підшипнику»; п 'ятка «дерев'яна підставка для круга»; спідняк «нижній круг, який повертають ногами»; верхняк «верхній круг, на якому формують посуд»; шпеник «залізний стрижень на верхньому крузі, на який кладуть грудку глини»; лавиця «висока полиця, до якої за допомогою жабки (чи коника) прикріплено верхній кінець веретена».

Оператори ЕОМ вживають чимало слів, невідомих людям, які не мають справи з комп'ютерами: інсталяція, архівація, драйвер, монітор, файл, утиліта, форматування, стример, сканер, принтер тощо. Серед професіоналізмів, пов'язаних із роботою на комп'ютері, є й відомі слова, але тут вони мають зовсім інше значення: мишка, кошик, вікно, папка, ярлик, буфер, меню, каталог, шаблон, прапорець, вірус та ін.

Активний і пасивний склад української мови

Словниковий склад мови умовно поділяють на активний і пасивний. В активний словник входять слова, що часто вживаються та добре відомі носіям мови. Пасивний словник складається зі слів або застарілих, або, навпаки, що тільки що з'явилися і тому ще не ввійшли в активний словник та не стали загальновживаними.

Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, соло кий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни.

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

Поняття про активну і пасивну лексику. Динамічні процеси лексико-семантичних змін. Активізація, пасивізація та конотативна переорієнтація деяких груп лексики

До активної лексики належать слова, що на даному етапі розвитку мови позначають актуальні поняття і не мають відтінку новизни або застарілості.

Активна лексика поділяється на дві групи:

1) загальновживані слова, зрозумілі всім мовцям: хліб, вода, зелений, високий, жити, міркувати, добре, скрутно, вісім, я, такий;

2) терміни й професіоналізми, що активно використовуються не всіма мовцями, а представниками відповідних спеціальностей: мартен, девальвація, індукція, дебет.

Слід розрізняти активну лексику мови й активний запас слів окремої особи. Наприклад, філолог активно вживає такі терміни, як фонема, морфема, парадигма, метатеза, синекдоха, у той час як іншим мовцям вони можуть бути й зовсім невідомі.

До пасивної лексики належать рідковживані слова, які або застаріли (архаїзми, історизми), або ще не закріпилися в мові.

Застарілі слова. Історизми, архаїзми та їх різновиди. Стилістичні особливості використання застарілої лексики

Характерною особливістю словникового складу мови є його безперервний розвиток.

Частина слів у мові незмінно зберігається протягом тисячоліть. Це основний словниковий фонд мови. До нього вхй« дять слова на позначення життєво найважливіших понять назви спорідненості, частин тіла, почуттів, явиш природи, тварин і рослин, трудових дій, кольорів та інших якісних ознак, числівники, займенники, службові слова.

Разом із тим склад деякої частини лексики в процесі її функціонування зазнає певних змін: одні слова стають застарілими, інші — з'являються.

Застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми.

Історизми — слова, які вийшли з активного вжитку тому, що зникли позначувані ними речі, явища.

Серед історизмів можна виділити такі семантичні групи слів:

а) назви давніх суспільно-політичних реалій: смерд, кріпак, вельможа, дворянин, поміщик, князь, княгиня, цар, цариця, боярин, воєвода, війт, жандарм, гайдук, осавула, бурмістр, урядник, становий, возний, виборний, подушне, подимне, чинш, соцький, бунчужний, хорунжий, волость, повіт, ратуша, магістрат, нарком, політрук, райком, партком;

б) назви колишніх професій: мечник, лучник, списник, кожум 'яка, вугляр, гутник, дігтяр, чумак, камердинер, лакей, козачок;

в) назви застарілих знарядь праці, зброї: рало, соха, ступа, жорна, прядка, кайло, сагайдак, келеп, ратище, рогатина, мушкет, гаківниця, фальконет, пістоль;

Іноді архаїзми вживають для вияву іронії, сарказму, зневаги або створення гумористичного ефекту, вдаваного пафосу.

Вживання тут архаїзмів во дні они, возвисити, глас, воспівать поряд із такими словами розмовно-побутового плану, як старенька, придибати, чепурна, заходитися, абощо, надає текстові несерйозного, іронічного звучання.

Використовуючи застарілі слова, треба так поєднувати їх з іншими словами, щоб їхнє значення було зрозуміле читачеві. Цьому сприяє контекст, відповідні означення, синоніми, пояснення.

Неологізми як засіб збагачення словникового складу сучасної української мови в умовах економічних, політичних, культурних змін у суспільстві. Різновиди неологізмів: словотвірні, запозичені, утворені в результаті семантичного розвитку слів. Загальномовні неологізми: комунікативне призначення, функції, частота вживання. Терміни-неологізми. Оказіоналізми, індивідуально-авторські неологізми та їх стилістичне використання. Словники, нових слів і значень

Неологізми — нові слова в мові: довкілля, складнощі, податківець, наркобізнес, бартер, менеджмент, рекетир, факс, телетайп, конверсія, дилер, імідж, грант.

Причини появи неологізмів у мові різні:

а) потреба дати назви новим предметам і явищам: дисплей, принтер, бейсбол, бронедвері, гіпсокартон, йогурт, виробниче об'єднання, віце-прем'єр-міністр, електорат, клонування, Інтернет;

б) потреба замінити назву зрозумілішою, прозорішою; такою, що більш відповідає внутрішнім законам мови, її

словотвірним особливостям: літак замість аероплан, вертоліт замість гелікоптер, рукоборство замість армреслінг,

примірник замість екземпляр, відсоток замість процент, летовище замість аеродром, прдзірка замість слайд;

в) бажання знайти свіжі образні назви, властиве мові письменників: бистроплин, вітровіння, сміхобризний, злотоцінно, трояндно, яблуневоцвітно, блискотінь, турбація, за шовковйтися, акордитись — у творах П. Тичини; громоносний, огнекрилий, міднодзвонний, стоцвітно, успадкоємити, заприязнитися, дипломатити, вицвіт, помога — у творах М. Рильського; яснота, ясінь, краплинь, дощовиця, тужіпь, розсвітання, повесніння, весновій — у творах А. Малишка; бджолиність, розламища, очужілість, сніговерть, безмір, випроб, невситенний, начаєний, знедуховніти, знебутись, знещасливити — у творах О. Гончара.

Неологізми бувають загальнонародні й індивідуально-авторські (оказіоналізми). Загальнонародні неологізми, тільки-но з'явившись, набувають поширення серед більшості носіїв мови (ваучер, гамбургер, безпіщанка, бомж). Вони, проте, із зміною суспільних умов, розвитком науки й техніки, можуть перейти в історизми, як це свого часу сталося зі словами на зразок комнезам, колгосп, радгосп, трудодень, партгрупорг, стахановець, патефон, грамофон тощо. Індивідуально-авторські неологізми, як правило, не стають загальновживаними, а так і залишаються в тому чи іншому творі письменника.

Неологізми — категорія історична. Новостворені слова перестають бути неологізмами з часу, відколи ними починають користуватися широкі кола носіїв мови. Наприклад, років сто тому такі слова, як суспільство, промисловість, мистецтво, винахідник, дослідник, споживач, читач, переможець, свідоцтво, властивість, приємність, байдужість, отвір, зміст, внутрішній, зовнішній та багато інших, що тоді з'являлися в українських виданнях, сприймалися як неологізми, їх навіть дехто презирливо називав «кованими словами». Тепер вони стали звичними, загальновживаними словами, без них не можна обійтися. Без неологізмів був би немислимий розвиток мови.

Ономастична лексика. Специфіка власних імен у словниковому складі мови. Антропоніми, топоніми, етноніми, гідроніми та їх різновиди. Ономастичні словники

Ономастика — наука, розділ мовознавства про власні імена об'єктів, зокрема: антропоніми (прізвища, прізвиська, псевдоніми), топоніми, гідроніми, зооніми, фітоніми, космоніми, астроніми, хрононіми, та ін.

Антропонім — власна назва людини. В українській мові це особове ім'я, ім'я по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім.

Топонім (від грец. τόπος «місце» і όνομα «назва») — назва місцевості, регіона, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі, тобто географічна назва.

На відміну від топонімів, назви водоймищ (річок, озер, морів) називаються гідроніми. Оронім — вид топоніма — власна назва будь-якого об'єкта рельєфу земної поверхні.

Назви місць (тобто топоніми) часто даються автохтонним населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.

Гідронім (від грец. υδωρ «вода» та όνομα «назва») — географічна назва водоймища (річки, озера, ставка, моря, болота). Вид топоніма.

Походження гідронімів дає змогу з'ясувати, які народи жили на тій чи іншій території у минулому. Так, на території України є декілька гідронімів, що походять від давньоіранського (сарматського) кореня *danu-, що означає «вода, ріка»: Дніпро, Донець, Дон, Дністер та Дунай.

Поруч термінів на позначення етносів за їхнім типом, різновидом тощо мусимо неодмінно згадувати й етноніми, імена тих етносів. Етноніми вважають тією неодмінною ознакою етносу, що засвідчує етнічну самосвідомість його представників (етнофорів). Їх можна вважати й відбиттям переліку всіх ознак етносу (етнічних ознак). На дослідження важить, звісно, самоназва етносу (ендоетнонім, автоетнонім), тобто відразу відкидаємо чужинські назви етносу (екзоетноніми, аллоетноніми), що слід досліджувати окремо. Недоречними видаються й ті етноніми етносів, що ґрунтуються на протиставленні типу „свої - чужі”.

Лексика сучасної української мови з погляду екепресивно-стилістичного забарвлення

Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків.

Більшість слів, навіть стилістично забарвлених, сприймається без будь-яких емоцій. Це експресивно нейтральна лексика. Сюди належать слова, що позначають різні абстрактні поняття (ідеал, істина, демократія, гуманізм, суспільство, буття, самовідданість, недоторканність, мислити, тотальний), слова з виробничо-професійної галузі (цех, електрозварювання, катод, ротор), терміни (катет, гіпотенуза, тангенс, синус), історизми (бунчук, литаври, драгоман, ясир).

Але є частина слів, які самі по собі надають висловлюванню емоційного забарвлення, містять стилістично-оцінний відтінок. Це експресивно забарвлена лексика. До неї переважно належить:

книжна піднесена лексика: мисль, бентежність, торжество, благоговіння, глава, страж, воїн, чадо, десниця, перст, достойний, волелюбний, незборимий;

поетизми: легіт, відлуння, могуття, борня, виднокрай, розмай, блакить, ладо, дівчинонька, лебідонька, живодайний, легкокрилий, золототканий, осяйний, надхмарний, гожий, зоріти', розмовно-просторічна лексика: добряк, базіка, гульвіса, морока, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий;

вульгаризми: пика, морда, дурило, хамло.

Емоційно забарвленими часто є слова, що виступають як синоніми до слів, стилістично й емоційно нейтральних: кінь — шкапа, прибічник — поплічник, іти — шкандибати, говорити — базікати, товстий — дебелий.

Емоційність властива словам, що називають різні почуття — радість, гнів, горе, захоплення, огиду; виражають якісну оцінку предметів та явищ. Такі слова містять емоційний елемент уже у своєму лексичному значенні.

Поняття про стильову диференціацію лексики. Міжстильова, стилістично нейтральна лексика. Експресивно забарвлена українська лексика. Поетична лексика, фольклоризми. Стилістичні особливості іншомовної лексики

Слово може не тільки називати предмет, дію, ознаку, але й оцінювати їх. Говорити про позитивне або негативне ставлення з боку мовця. Тому крім номінативної, слова мають оцінно-експресивну функцію. Уся сукупність слів розділяється між функціональними стилями української мови. Частина слів утворює так звану міжстильову лексику, стилістично нейтральну. Це найбільша група в українській мові. Загально вживана лексика, куди входить назви рослин, тварин, явищ природи, професій, побутових понять, дій, процесів, станів,... Ця лексика зрозуміла кожному носієві мови.

Стилістично забарвлена лексика розподіляється між розмовно-побутовим та публіцистичним стилями.

Розмовно-побутовий стиль – йому властива невимушеність (спонтанність) без попередньої підготовки. Тут уживаються слова з виразними позитивними чи негативними значеннями, а також розмовні варіанти літературних лексем. Саме тут найбільша кількість демінутивів (малий – маленький, малюсінький, манюній). До цього стилю належать стилістично знижені, просторічні слова (діляга – podnikavec, podvodník, вискочка – povýšenec, zbohatlík, хапуга – chamtivec, недоучка – nevzdělanec, hlupák, primitiv).

Офіційно-діловий стиль – точний, конкретний. Тут неприпусні експресивні відтінки, слова вживаються тільки в прямому значенні, терміни уніфіковані та стандартні. Це слова законів, установ (instituce), договорів (smlouva), угод (dohoda), дипломатичних нот, актів, наказів (příkazů), довідок (informace, potvrzení), посвідчень (osvědčení, atest), напр.: ратифікація, адвокат, посол, рішення,...

Публіцистичний стиль розрахований на вплив. Тому тексти політично гострі, ідеологічно спрямовані. Лексика тут дуже різноманітна, вживаються мовні штампи (ustálené výrazy) та кліше, фразеологічні одиниці. Усе це добирається відповідно до авторської позиції (гуманізм, ідеал, ідея, загарбник – okupant, самовідданість – obětavost, пожертва – dar,...).

Науковий стиль виконує інформативну функцію, тому основою тут є різногалузева термінологія, а також загальнонаукова абстрактна лексика (система, типологія, причина, наслідок,...).


ФРАЗЕОЛОГІЯ

Фразеологія як розділ мовознавства

Фразеологія формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою , мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія - сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Фразеологія кожної мови - це багатий культурологічний матеріал про історію народу, про його боротьбу, звичаї, ідеали, мрії й сподівання. Наприклад: Пропав, як швед під Полтавою або Висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха, Казав пан кожух дам, та слово його тепле, богу слава, а попові дай сала тощо. Такі стали вирази як: Перемивати кісточки, Сім п’ятниць на тиждень, Ні пуха ні пера є спадщиною колишніх звичаїв, вірувань, обрядів. Тому фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Вільні і зв'язані сполучення слів. Поняття фразеологічної одиниці (фразеологічного звороту). Співвідношення між лексичним значенням слова і значенням фразеологізму. Семантика, структура і лексичний склад фразеологізмів. Однозначність і багатозначність фразеологічних одиниць. Синонімія, антонімія, омонімія фразеологічних одиниць

Стійке сполучення, що являє собою змістову цілісність і відтворюється в процесі мовлення, називається фразеологізмом. Наприклад: покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне ;з вогню та в полум’я.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні з словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них.

До кожного фразеологізму входить,як правило, не менше двох складників. Це можуть бути повнозначні слова з службовими і без них (все тече, все міняється; решетом воду носити; серце з перцем), повнозначне і службове слово (не промах, з пелюшок , на порі) і навіть тільки службові слова (або-або, від і до, за й проти).

Структурно-граматична організація фразеологічних одиниць надзвичайно різноманітна. Проте слова в них пов’язані за правилами української граматики й усталені звороти мають структурні відповідники серед вільних сполучень слів.

За структурно-граматичним оформленням виділяють дві основні групи фразеологічних одиниць: фразеологічні одиниці , співвідносні із словосполученням і фразеологічні одиниці, співвідносні із реченням.

Фразеологічні звороти, співвідносні з словосполученнями можуть мати структуру як підрядного, так і сурядного словосполучення, тобто такого, що складається із незалежних одне від одного слів.

Фразеологічні одиниці типу сурядних словосполучень – найчастіше поєднані сполучниками сурядності (переважно єднальними).

Фразеологізми типу підрядних словосполучень складаються, як і всі звичайні словосполучення, з головного (стрижневого) слова і одного чи кількох залежних слів або словосполучень.

Наприклад: підносити до неба; змінити гнів на милість; тримати в чорному тілі.

Головним словом найчастіше буває іменник або дієслово.

Є ряд фразеологічних одиниць, зокрема серед крилатих висловів, прислів’їв та приказок, які досить легко змінюють чи розширюють свої компоненти з рядів відповідної синонімії закладених в образі можливих уточнень.

Наприклад: валити (звалювати , скидати , змішувати , горнути), все до купи (намолоти, наплести, набалакати).

Зустрічається й зворотнє явище: скорочення фразеологізмів. Опущений компонент, правда, здебільшого живе асоціативно в свідомості й мовця, і слухача.

Наприклад: моя хата скраю (я нічого не знаю); скачи, враже (як пан каже).

З розвитком мови відбуваються також зміни в значенні окремих фразеологічних зворотів . Вони нерідко набувають додаткових відтінків у значенні. Так з’являються багатозначні фразеологічні звороти.

Наприклад, усталений зворот брати (близько) до серця означає: переживати через щось, надавати чомусь великого значення; будуть люди (з когось) - досягне певного становища, житиме з моральними нормами, володіє професією .

Серед фразеологічних одиниць української мови є й омоніми – однакові з лексичними і структурно – граматичними особливостями, але різні за змістом усталені звороти. Скажімо, однозвучні фразеологізми дати чосу мають значення бити, тікати; пускати півня, підпалювати, зриватись на високої ноті; закривати очі - помирати, бути присутнім при чиїсь смерті, навмисно не помічати чогось.

Фразеологічні синоніми, як і лексичні, об’єднуються в синонімічні ряди. Фразеологічні звороті одного синонімічного ряду характеризуються семантичною спорідненістю, проте відрізняються відтінками в значенні або експресивним забарвленням, а нерідко й структурно-граматично.

Слід пам’ятати, що фразеологічні одиниці належать до одного синонімічного ряду тоді, коли вони споріднені значенням і в реченні можуть виконувати однакові синтаксичні функції.

Фразеологічні антоніми – це усталені звороти, які, характеризуючи предмети і явища дійсності з певного боку дають їм протилежну оцінку.

Наприклад: як ракета – як черепаха ; розпускати язика – тримати язик за зубами; ударити лихом об землю- повісити носа.

Аспекти вивчення фразеологізмів: семантичний, синтаксичний, морфологічний, лексичний, стилістичний, генетичний

Вивчення фразеологізмів як мовних одиниць є прерогативою фразеології, статус якої як науки далекий від однозначного вирішення. Як правило, фразеологічний рівень розглядається в мові як проміжний. Він знаходиться на стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Невизначеність статусу фразеології пов’язана з відкритим питанням еквівалентності ФО слову, невизначеності самого терміну, предмета даної науки, та деякими іншими.

Лексичний склад фразеологізмів. Основна маса фразеологізмів складається із широковживаних слів.

Найбільше фразеологізмів побудовано з використанням слів на позначення частин людського тіла. Наприклад, зі словом голова в різних формах є приблизно 300 фразеологізмів: гаряча голова, голова з вухами, голова йде обертом, голова не половою набита, голова стала дірява, капустяна голова, світла голова, і в головах не класти, на головах ходити, валити з хворої голови на здорову, не виходить з голови, поставити з голови на ноги, без третьої клепки в голові, жуки в голові, мати олію в голові, сидіти на голові, битися головою об стіни, важити головою, ручатися головою, брати в голову, вішати голову, звалитися на голову, морочити голову, посипати попелом голову, у першу голову, як грім на голову.

Семантика фразеологізмів – значення (розуміння, зміст, тлумачення) усталених словосполучень, смисл (розуміння) яких безпосередньо не випливає із значень їх компонент. Фрезеологізм може мати декілька значень. Наприклад, про що мова — про що йдеться; не варто подяки, дрібниця.

До прийомів семантичної належать власне семантичні трансформації та подвійна актуалізація фразеологізмів До структурно-семантичних видозмін фразеологічних одиниць – поширення фразеологічних одиниць, заміна компонента або компонентів, скорочення компонентного складу фразеологічних одиниць, натяк, контамінація.

Питання класифікації фразеологічних одиниць

Класифікація за семантичною злитістю компонентів:

Фразеологічні зрощення – неподільна цілісність, значення якої зовсім непов’язане зі значенням компонентів, напр.: з’їсти собаку на чомусь = дуже досвідчена (zkušená, znalá) людина, править теревені = žvanit,…

Фразеологічні єдності неподільні вислови, загальне значення яких зв’язане зі складовими частинами; це переважно ідіоми, образні переосмислення, напр.: вона пече раки = вона соромиться, і тому почервоніла ні світ, ні зоря = дуже рано, коли ще темно,...

Фразеологічні сполучення стійкі звороти, характерні певною самостійністю компонентів, напр. брати участь, здобути перемогу, делікатне питання, важка вода,...

Фразеологічні вислови – стійкі звороти, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, проте в мовленні відтворюються як сталі мовні одиниці.

Фразеологічні вислови комунікативного типу (речення) – це мовні прислів’я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо, напр.: бідний, як церковна миша, на словах медок,...

Фразеологічні вислови номінативного типу – це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням, напр.: пленарне засідання, ринкові відносини, охорона здоров’я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото,...

Класифікація за походженням (етимологією):

Сталі вислови з народної мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів тощо), напр.: рука руку миє, як горохом об стіну, обоє рябоє,…

Професіоналізми, що набули метафоричного вжитку, напр.: лити воду на млин, закласти фундамент, відігравати роль,…

Переклади з інших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу, напр.: ставити крапку над і, дивитися крізь пальці, contra spem spero,…

Вислови з античної культури, напр.: гордіїв вузол, прокрустове ложе, піррова перемога, авгієві стайні,...

Біблійні та євангельські вислови, напр.: не одним хлібом живе людина, пісня пісень, лікарю, вилікуй себе самого,...

Вислови відомих людей (афоризми, цитати), напр.: іскра вогню великого, за всіх скажу, за всіх переболію, за вашу і нашу свободу, мертві страму не ймуть, нове життя нового прагне слова,...

Класифікація фразеологізмів із стилістичного погляду:

Розмовно-побутові (переважно в усному мовленні та художній літературі): вродися та й вдайся, казці кінець – ділу вінець, як тіло без душі, іти світ за очі, мороз пройшов поза шкірою, той все у ліс дивиться,...

Народнопоетичні: при битій дорозі, голубе сивенький, нехай його лихий візьме, хай наші вороги плачуть, не так склалося, як гадалося, будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як весна,...

Є й інші класифікації (за різними авторами).

Джерела української фразеології. Типи фразеологізмів за походженням (питомі, запозичені, фразеологічні кальки, напівкальки). Тематичні групи фразеологізмів. Фразеологізми активного і пасивного використання

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські.

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу . До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови .

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін.

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження .

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі .

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа .

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї : “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник , який не вміє зробити того , за що взявся , як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності .

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) –займатись пересудами, обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.

Багато фразеологізмів з'явилося на релігійному грунті: земний рай, проспати царство небесне, пройти через пекло, пекельні муки, як з хреста знятий, шлях на Голгофу, віддати Богові душу, дзвонити в усі дзвони, на ладан дихати, одним миром мазані, рада б душа в рай, та гріхи не пускають.

Помітний слід у фразеологізмах залишили народні звичаї, обряди, вірування, забобони: дістати гарбуза, на рушник стати, зв 'язати руки, як засватаний, пускати ману, зуби заговорювати, вставати на ліву ногу, виносити сміття з хати, з легкої руки, дорогу перейти. Стали фразеологізмами окремі характерні словосполучення з народних пісень, казок, оповідей: біле личко, чорні брови, тихі води і ясні зорі, молочні ріки й кисельні береги, казка про білого бичка, лисичка-сестричка, на злодієві шапка горить, язиката Хвеська, Кощій Безсмертний', товчеться, як Марко по пеклі; так то так, та з хати як. Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний) ; коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка).


Внутрішня форма фразеологічних одиниць різних типів в українській мові

Внутрішня форма фразеологізму виражає засіб бачення світу, або, точніше, є засобом відображення навколишньої дійсності, що, на нашу думку, заслуговує на найсерйознішу увагу не тільки лінгвістів, а й філософів, психологів та інших спеціалістів.

Внутрішня форма у слові, фразеологічній одиниці є центром образу, одною з ознак загального значення, яка домінує над усіма іншими. Для прикладу оберемо ряд однокореневих слів – быкъ – бъчела – букъ (бука); - в яких неважко встановити внутрішню форму, пов’язану з дієсловом “бучати” (гудіти, мукати, ревти). Отже, “быкъ” – той, що реве, “бъчела” – та, що гуде, “букъ” (“бука”) – шум. Найближче етимологічне значення, яке ґрунтується на чуттєвому (акустичному) сприйнятті, є знаком значення цих слів. На наш погляд, у наведених словах чуттєва (акустична) ознака відіграє роль генетичного зв’язку між новими і попереднім значенням слова.

Проблема внутрішньої форми у вітчизняній науці ґрунтується на вченні О.Потебні про внутрішню форму слова. А внутрішня форма фразеологізму може бути представлена тільки через значення і структуру вільного словосполучення.

Вільна словосполука є матеріальною базою фразеологізму, а внутрішня форма його репрезентується через значення і структуру компонентів, зміст і форма яких знаходяться у складних взаємовідношеннях.

Внутрішня форма фразеологізму “підвернути під корито” пов’язана з присутністю прадавньої семи іменника спільно слов’янського періоду *коръ – зневага, образа, який одного кореня з іменним складником ФО “підвернути під корито” (пор.: докоряти, підкоряти, рос. укор, укр. докір). Отже, внутрішня форма фразеологізму – зневажати, навіть ображати. На побутовому рівні найчастіше вживана ця ФО у родинних стосунках, коли менша сестра виходить заміж раніше старшої, тоді кажуть – “менша старшу підвернула під корито”. Разом з тим цей фразеологізм переноситься і в соціальну сферу. Так, у творі П.Куліша “Чорна рада” зустрічаємо: “Підвернемо тепер ми під корито ваших полковників та гетьманів; заведемо на Вкраїні інший порядок, і не буде в нас ні пана, ні мужика, ні багатого, ні бідного”.

Крилаті вислови та їх стилістичні функції. Штампи, кліше.

Влучні вислови видатних осіб, цитати з літературних тії інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення й часто повторюються в мовленні, прийнято вати крилатими словами (крилатими висловами).

Вони зберігають більш чи менш прозорий зв'язок зі першоджерелом. Крилаті слова можуть мати форму закінчених речень: Усе тече, усе змінюється. Пізнай самого себе. Від великого до смішного один крок. Всякому городу нрав і права. У всякого своя доля і свій шлях широкий. Але найчастіше вони виступають у вигляді сталих словосполучень: ахіллесова п ята, прокрустове ложе, танталові муки, перейти Рубікон, Гетсиманський сад, наріжний камінь, терновий вінок, блудний син, Хома невірний, річ у собі, шагренева шкіра, мертві душі, пропаща сила, апостол правди і науки, кайдани порвіте. Такі крилаті слова з часом набувають усіх ознак власне фразеологізмів.

До крилатих відносять також окремі слова з узагальнено-метафоричним значенням. Це бувають назви населених пунктів, місцевостей, географічних об'єктів, пов'язаних із чимось знаменним, пам'ятним: Олімп, Парнас, Едем, Голгофа, Мекка, Ельдорадо, Ватерлоо, Жовті Води, Холодний Яр, Крути. Сюди належать також імена історичних осіб, міфологічних та літературних персонажів, з якими пов'язуються певні поняття, уявлення, символи: Прометей, Геркулес, Герострат, Гамлет, Дон-Кіхот, Робінзон, Держиморда, Плюшкін, Кирпа-Гнучкошиєнков, Калитка, Крез, Наполеон, Рокфелер, Квіслінг.

У мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях повторюються без змін як усталена словесна формула. Від власне фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компоненти зберігають своє пряме лексичне значення і їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення. Розрізняють три види таких стійких словосполучень: кліше, штампи та складені найменування.

Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.

Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси й води, бажаю щастя й добра Вам.

Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок правляча верхівка, посадова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи, організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка, комплексні заходи, стан довкілля.

Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою інформативність. Штампи найчастіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити.

Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-ділового мовлення вживають у побутовій розмові, у художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота.

Використання фразеологічних одиниць у різних стилях мови. Модифіковані фразеологізми. Можливі помилки при використанні фразеологічних одиниць і прийоми їх уникнення

Модифіковані фразеологізми передають різноманітні суб’єктивно-емоційні оцінки: а) замилування (Всі шляхи моєї землі вливалися в Дніпро – фразеол. всі дороги ведуть до Риму); б) піднесеність (Його бронзовобарвна і бронзової твердості вия не гнулася ні перед ким – фразеол. гнути шию перед ким); в) іронію ( Бо я живий, бо я жнець, я ловець, я швець, я грець! – фразеол. і швець, і жнець, і на дуду грець або фразеол. грець ухопив) тощо.

Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти ,що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

Міжстильовими називаються фразеологічні звороти , що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу.

Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність.

Фразеологічні словники та словники крилатих висловів

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає й яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками

Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). Пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання в мовленні.

Хоча фразеологічні звороти української мови досить повно представлені, як ми бачили, і в великих загальних словниках — тлумачному та перекладних, існує кілька спеціальних сучасних збірок української фразеології. Це насамперед«Фразеологічний словник» Н.О.Батюк (К.: Радянська школа, 1966), «Словник українських ідіом» Г. М. Удовиченка (К.: Радянський письменник, 1977) тлумачного типу та «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» І. С. Олійника і М. М. Сидоренка (К.: Радянська школа, 1978). Останній словник допомагає читачеві оволодіти фразеологією української і російської мов шляхом зіставлення, усвідомити її специфіку в кожній з цих мов. Видавництво «Наукова думка» в різні роки випустило кілька збірок українських прислів'їв та приказок.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ

Лексикографія як розділ мовознавства

Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν — словник і грец. γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов’язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів, див. словник мови письменника), чи в частинах облизько (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та спорідненості з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

Історичні витоки української лексикографії. Основні тенденції розвитку української лексикографії на сучасному етапі

Словникова справа зародилася в Україні вже в ХІІІ ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які вживалися у церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу - двомовні перекладні, в яких церковнослов'янські слова передаються "простою мовою". Найдавніший з таких словників має назву "Лексисъ с толкованієм словенских словъ просто". Цей невеличкий рукописний словник лише через три століття після написання був надрукований з передмовою архімандрита Амфілохія в "Чтениях в обществе истории и древностей российских при Московском университете". Закінчується передмова словами: "Настоящий словарь едва ли не древнейший украинский азбуковник".

У 1596 р. у Вільні вийшов у світ перший друкований словник, в якому церковнослов'янська мова теж перекладається "простою мовою". Це словник київського вченого Лаврентія Зизанія (Пустановського) "Лексис СирЬчь Реченія ВъкратъцЬ събранны И словенскаго языка на просты Русскій Діалектъ Истолкованы".

В українській лексикографії помітною є праця Памва Беринди "Лексиконъ славеноросскій и именъ Тлъкованіе", видана в Києві 1627 р. і перевидана в Кутеїні (Білорусія) 1653 р. У 1961 р. цей словник перевиданий Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні.

Памво Беринда - видатний діяч української культури XVII ст., лексикограф, поет, перекладач, друкар, гравер. Укладений ним словник є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови того часу. У словнику широко представлені українські відповідники - в основному слова, нерідко наводяться й фразеологізми. Словник і тепер є цінним посібником при читанні пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою.

Помітний також рукописний словник XVII ст. - "Синоніма славеноросская", укладений невідомим автором на основі переробки "Лексикона словенороського" П. Беринди. Це була перша спроба перекладного словника з реєстром слів старої української мови.

"Синоніма славеноросская" разом з "Лексисом" Лаврентія Зизанія у 1964 р. були опубліковані в серії "Пам'ятки української мови" (XVI-XVII ст.). Про значення цієї праці писав відомий філолог П. Житецький: "Словник становить значний науковий інтерес уже завдяки тому, що наочно показує нам, з яким напруженням працювала думка в давнину над матеріалом слов'янським, щоб видобути з нього все, що було можливе, для свого вираження" [2].

Згадаймо ще рукописний українсько-латинський словник "Лексикон словено-латинській", укладений Є. Славинецьким та А. Корецьким-Сатановським у середині XVII ст. Він був виданий 1968 р. у Римі, а у 1973 р. разом із "Лексиконом латинським" Є. Славинецького в Києві Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні.

Одним із перших словників нової української літературної мови є "Собранія малоросійськихъ словъ, содержащихся въ "Энеиде", и сверхъ того ещё весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ других языковъ, или коренных Россійскихъ, но не употребительныхъ", додане до першого видання "Енеїди" І.П. Котляревського (1798 р.). Він містить близько 1000 українських слів, які тлумачаться російською мовою. 1818 р. був опублікований "Краткій малороссійскій словарь" як додаток до першої української граматики О. Павловського. Подібні словники вміщені у збірках "Малороссійскіе пЪсни" М.О. Максимовича (1827), "Ужиток рідного поля" М. Куцого (1857) та ін. Вони мали на меті пояснити незрозумілі для читачів слова у творах українських письменників і в народних піснях.

Названі лексикографічні праці відіграли й певну нормативну роль. Однак відчувалася потреба в повнішому словнику української мови. Тому один із відомих вітчизняних філологів М. Максимович закликав до створення такого словника. Можливо, у відповідь на заклик М. Максимовича уклав свій словник П.П. Білецький-Носенко. Він був високоосвіченою людиною, написав українською мовою низку художніх творів: байки, балади, жартівливу поему "Горпинида, чи вхопленая Прозерпина" та ін. Словник П. Білецького-Носенка був першим, укладеним у ХІХ ст., великим словником української мови. Його обсяг 20.000 словникових статей, широко представлена в ньому лексика, фразеологія української мови. Створювався словник на основі літературних джерел і записів народної мови, фольклору.

У словника П. Білецького-Носенка нещаслива доля - свого часу він не був надрукований, хоч про нього і знали вчені, ті, хто займався словниковою справою. Публікація словника була здійснена 1966 р. у серії "Пам'ятки української мови".

ХІХ ст. відзначалося появою важливих праць з діалектології та етнографії. Велося збирання діалектної, розмовної та етнографічної лексики, були спроби укладання словників з використанням переважно цих матеріалів. Одним із таких словників був "Словарь малорусскаго нарЂчія" О. Афанасьєва-Чужбинського (у межах А-З), виданий у 1855 р. Про цей словник Б. Грінченко писав: "За винятком невеликого числа старих слів, усі слова взяті з живої народної мови, і пояснення їх російською мовою загалом вірні; іноді наводяться приклади, переважно складені самим автором словника. На жаль, робота спинилася на букві З" [3]. У порівнянні з усіма попередніми словниками праця О. Афанасьєва-Чужбинського мала значно більший реєстр українських слів.

У 1893-1898 рр. у Львові вийшов друком "Словарь російсько-український" М. Уманця та А. Спілки. У створенні цього словника брала участь велика група інтелігенції Києва, Умані, Одеси. Організатором словникової праці був М. Комаров (М. Уманець і А. Спілка - псевдоніми, перший - М. Комарова, другий - колектив його співавторів). Словник містить 37.000 заголовних слів у російській частині. Український матеріал зібрано на основі записів живої народної мови та опрацювання художніх, наукових, публіцистичних творів. Але ілюстрацій у словнику небагато, і в основному наводяться вони з етнографічного матеріалу. Словник перевиданий у 1896-1898 рр. та в 1925 р.

Наприкінці ХІХ ст. опубліковано "Русско-малороссийский словарь" Є. Тимченка.

Ідея українських лексикографів укласти повний словник української мови значною мірою втілена у великому українсько-російському словнику за редакцією Б. Грінченка, який був виданий у 1907-1909 рр. У чотирьох томах цього словника подано близько 70.000 слів, узятих з художньої літератури та інших писемних джерел, а також із фольклорних записів, усного мовлення. До нього залучено й матеріали попередніх словників української мови.

До кожного значення українського слова подаються російські відповідники. Словник уміщує також українську фразеологію, часто з поясненням її походження.

Найбільш повними з пізніших словників були двотомний "Російсько-український словник" С. Іваницького й Ф. Шумленського (Вінниця, 1918) та "Словник української мови" Д. Яворницького (Катеринослав, 1920), що мислився як додаток до "Словаря української мови" за редакцією Б.Д. Грінченка. Тобто в ньому містилися слова, відсутні в останньому або ж подані в іншому значенні. На жаль, опубліковано лише перший том "Словника української мови" Д. Яворницького, на літери А-К. Решта лишалася в рукописі.

Наступний період, який почався в повоєнний час, позначений створенням справді сучасних словників - і за рівнем лексикографічного опрацювання, і з погляду предметно-тематичної різноманітності, відповідності потребам, запитам життя. З'явилися тлумачні, фразеологічні, синонімічні словники, вже видано три томи етимологічного словника, словник іншомовних слів, орфографічні, орфоепічні, термінологічні, перекладні словники.

Словники як одне з джерел вивчення української лексики

Словники укр. мови мають величезне значення у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала так, як включають усі необхідні відомості про сучасну укр. мову: пояснюють значення слів з точки зору їх вживання, терміни з тієї чи іншої галузі науки, походження і розвиток слів; подають правильний правопис та наголоси, правильну вимову; пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов та багато іншого.

Словники не тільки дозволяють краще зрозуміти складні терміни та напрямки їх застосування, тлумачать значення слів інших мов, але й дозволяють дотримуватися основних законів логіки, серед яких є закон тотожності.

Тобто, знаючи точне визначення того чи іношого поняття (терміна) людина легко може порозумітися з іншою людиною, яка знає значення цього слова. І навпаки, не знаючи визначення конкретного терміну, або розгляд одного і того ж слова з використанням різних значень (різних областей використання) може призвести до непорозумінь, хибності міркування.

Також словники велике значення відіграють в систематизації та класифікації словесного багатоманіття сучасної людини. Так, в перекладацькій справі одне і те ж слово може перекладатися, в залежності від ситуації, по-різному, або знання слів-синонімів робить переклад більш художнім та цікавим для сприйняття.

Типи словників. Енциклопедичні словники (загальні і галузеві). Лінгвістичні словники та їх види (одномовні, двомовні, багатомовні). Основні види лінгвістичних словників: тлумачні словники; аспектні лінгвістичні словники (синонімів, омонімів, антонімів, паронімів; неологізмів; іншомовних слів; діалектні; фразеологічні; словники мови письменників; ономастичні (антропонімічні, топонімічні); скорочень; труднощів; орфографічні, орфоепічні; частотні; зворотні; граматичні; морфемні; словотворчі; етимологічні, історичні, діалектні та ін.

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова.

Існують спеціальні словники понятійно-довідкового характеру - енциклопедичні і словники власне мовні - лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У них можна знайти лаконічні відомості про різні країни, народи, мови, визначні події, про видатних політичних діячів, учених, письменників, митців. Ці словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. В енциклопедичних словниках уміщують також ілюстрації (фотографії, малюнки), картографічні матеріали, статистичні, хронологічні таблиці та ін. Відомі, наприклад, такі енциклопедичні словники, як "Українська радянська енциклопедія" (в 12 т. -К., 1977-1985); "Енциклопедія українознавства" (Львів, 1993-1994, 1-4-й томи на літери А-М); Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах (Львів, 1974) та ін.

У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяють на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів).

У перекладних лінгвістичних словниках представлені переклади слів та фразеологізмів з однієї мови на іншу. Найпоширеніші двомовні перекладні словники, хоч є ї багатомовні. У перекладних словниках подаються лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається, а також особливостей функціонування слів та словосполучень у кожній мові.

Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики - граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами.

Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістичного вживання слів.

У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов. До слова подається інформація, з якої мови воно походить або які компоненти використані для його творення, та, що найголовніше, пояснюється значення цього слова.

Близькими до словників іншомовних слів є спеціальні, або термінологічні словники, що містять визначення слова-терміна і відомості про використання його в певній системі знань.

Словники мови окремих письменників служать для систематизації й пояснення слів, уживаних письменником у його творах. Кожна стаття ілюструється прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання в художньому мовленні.

У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з'ясовується значення і характер поширення діалектних слів. Ці словники бувають загальнодіалектними й регіональними.

У словниках синонімів, антонімів, омонімів, паронімів розкриваються змістові і стилістичні зв'язки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення і відтінки значень.

Широко використовуються довідково-лінгвістичні словники - орфографічні, орфоепічні, етимологічні, фразеологічні, словники складних випадків слововжитку тощо.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення.

Орфоепічні словники містять інформацію про літературну вимову та наголос слів, допомагають удосконаленню усного мовлення.

В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток.

Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). Пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання в мовленні.

Крім названих, відомі й інші словники, які теж мають важливе теоретичні і практичне значення для вивчення лексичного й фразеологічного складу мови.

Структура словника: принцип добору лексики, розташування слів, словникових статей; будова словникової статті

Словник був і залишається своєрідною енциклопедією знань, що відкриває необмежені можливості ненастанних пошуків до удосконалення життя. Він – важливий посередник у морально-етичних стосунках. За допомогою словника маємо змогу збагачувати наші професійні знання в окремих наукових напрямах, порівнювати їх з тими знаннями, якими вже володіємо і, отже, синтезувати досягнення і створювати власний позиційний конґломерат знань.

Структура словника повинна методично й дидактично сприяти раціональному навчальному процесу.

Будь-який словник в основі своєї має набір статей. Словниковою статтею є цілісний іменований інформаційний блок, присвячений одній темі, що виноситься в назву статті.

Предмет статті, її однозначний ідентифікатор.

Проблеми і перспективи розвитку української лексикографії

Не дивлячись на те, що від часів набуття незалежності можна бачити пожвавлення лексикографічної роботи, труднощів більш ніж достатньо.

Серед основних проблем, вирішення яких наразі стоїть перед вітчизняною лексикографію, потрібно виділити наступні.

Переважні більшість перекладів неслов'янської літератури нині робиться з російських видань – через незнання інших мов, відсутність перекладацького досвіду, брак часу тощо. За таких умов іноземно-українські словники й довідники не мають значного попиту, і їх часто замінюють російськомовні. На цьому тлі розквітло буйним квітом україно-російське словникарство.

Якщо до набуття незалежності головне право на видання лексикографічної літератури мало видавництво «Наукова думка», то в наш час до справи докладають рук всі, кому не лінь. А через відсутність належного контролю за якістю виданого матеріалу та законодавчих норм про авторські права, на полицях книжкових магазинів з'являються численні видання сумнівної кості та майже неприкриті передруковки із вдалих праць попередників.

Попри порівняно велику кількість назв сучасних словників, що їх видають найрізноманітніші видавництва, їхні тиражі зазвичай недостатні для забезпечення нагальних потреб, а їх лексична база нерідко значно відстає від стрімкого розвитку мови з радянських часів (а саме радянські словники найчастіше слугують фундаментом для нових видань).


Список використаної літератури

1. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. К., 1986.

2. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. К., 1984.

3. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія. - X., 1982.

4. Русанівський В.М., Пилинський М.М., Єрмоленко С.Я. Українська мова. К., 1987.

5. Сучасна українська літературна мова / За ред. І.К.Білодіда. К., 1969. Т. 1.

6. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія. К., 1973.

7. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П.Грищенка. - 3-тє вид. - К., 2002.

8. Українська мова / За ред. П.С. Дудика. К., 1988.

9. Українська мова: Енциклопедія. - К., 2000.

Рекомендуємо для перегляду

Культура Галицько-Волинської Русі
2012-07-23

Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні розвитку української культури. Галицько-Волинський літопис найвизначніша культурна пам’ятка середньовічної України. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі


Основні погляди О.Шпенглера у "Сутінках Європи"
2012-07-23

Розвиток культури за Шпенглером та кризові явища в ній. Вчення про культуру і цивілізацію О.Шпенглера ("Сутінки Європи")


Культурологія: питання до екзамену
2012-07-23

Визначити поняття культури, об'єкту і суб'єкту культурного розвитку. Розкрити особливості формування української духовної книги (XV-XVI ст.).Визначити історичну своєрідність розвитку культури епохи Просвітництва


Арнольд Тойнбі "Дослідження історії"
2012-07-23

Постать А.Тойнбі в історії та його місце у вивченні цивілізацій.Основні погляди А.Тойнбі у його праці «Дослідження історії»


Освальд Шпенглер "Сутінки Європи"
2012-07-23

Основні погляди О.Шпенглера у «Сутінках Європи».Він розглядав цивілізацію як занепад культури: „Цивілізація є неминучою долею культури, ...логічним наслідком, завершенням і результатом культури”