загрузка...

Повстання Чернігівського полку декабристів

Вступ.

1. Декабристський рух і Україна.

1.1. Становлення та розвиток декабристського руху в Україні.

1.2. Південне та Північне товариство, їхня діяльність.

1.3. Основні центри діяльності декабристських організацій.

2. Хід повстання Чернігівського полку декабристів та його наслідки.

2.1. Початок та хід повстання Чернігівського полку декабристів.

2.2. Наслідки та завершення повстання Чернігівського полку декабристів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми.Рух декабристів, який звикли ототожнювати лише з історією Росії, був визначним явищем і в українській минувшині. На теренах України діяли управи Союзу благоденства, Південне товариство, Товариство об’єднаних слов’ян, було створено проект конституції – “Руську Правду”. За останні майже 90 років дослідження діяльності декабристів накопичився величезний масив історичних знань з цієї проблеми. Назріла необхідність історіографічного вивчення наявної літератури, аналізу, систематизації, періодизації дослідницького процесу, адже декабристський рух все ще не зайняв гідного місця в надбанні української історіографії. Впродовж тривалого періоду багато історичних праць про декабристів були практично невідомі, оскільки радянська історіографія замовчувала їх. Дослідники майже не згадували про національні історіографії декабристського руху. Історіографія декабризму розглядалася як монолінійний процес, який орієнтувався на єдиного лідера.

Декабристи - російські дворянські революціонери, назву дістали за місяцем (рос.— «декабрь») повстання на Сенатській пл. в Петербурзі у 1825 р. Ідейне спрямування руху декабристів - боротьба проти самодержавства і кріпосництва, об'єктивно цей рух був викликаний до життя назріванням передумов буржуазної революції в Росії. Декабристи - переважно офіцери, учасники Вітчизняної війни 1812 р. і закордонних походів російської армії 1813-1814 рр. Після закінчення цих кампаній виникло кілька гуртків і товариств, які в історичній літературі вважаються переддекабристськими організаціями.

Першими (ранніми) таємними товариствами Декабристів стали Союз порятунку (1816 - поч. 1818) і Союз благоденства (поч. 1818 - поч. 1821). У 1821 р. було створене Південне товариство декабристів (Тульчин) і Північне товариство (Петербург). Результатом їхньої діяльності стали повстання проти самодержавства у Петербурзі і Чернігівському піхотному полку на Україні. Полтавщина, насамперед Полтава, стали одним з осередків руху Декабристів на його ранньому етапі - етапі Союзу благоденства.

Рух декабристів — це не тільки проекти конституцій, плани військової революції, маршрути повсталих частин. Це насамперед люди, з їхніми прагненнями та уподобаннями, з їхньою любов’ю та ненавистю, з їхніми високими ідеалами та прикладами моральної зневіри.

Історіографія та література з історії декабризму досить обсягова — 14,5 тисяч праць різного характеру, від наукових статей і монографій до художніх творів. Важливе місце серед них належить працям, що присвячені подіям на українських землях, зокрема повстанню Чернігівського полку.

Об’єктом дослідженнявиступають наукові та науково-популярні праці українських та російських декабристознавців, у яких висвітлюється діяльність декабристів в Україні або окремі аспекти цієї проблеми.

Предметом дослідженняє процес зародження, становлення й тенденції розвитку декабристського руху в Україні.

Метою дослідженняє порівняння українського та російського декабристознавства, висвітлення повстання Чернігівського полку декабристів.

Її реалізація зосереджувалась на вирішенні таких завдань:

· зробити системний порівняльний аналіз українського та російського декабристознавства;

· періодизувати історіографію декабристського руху в Україні, визначити загальні тенденції і особливості кожного з періодів;

· виявити й проаналізувати дискусійні питання історії декабристського руху в Україні;

· проаналізувати тенденції розвитку декабристського руху в Україні;

· виокремити особливості повстання Чернігівського полку декабристів;

· висвітлити діяльність провідних декабристів в Україні.


1. Декабристський рух і Україна

1.1. Становлення та розвиток декабристського руху в Україні

Рішучіше діяли у цей період таємні дворянські організації, до яких входили в основному кадрові офіцери. Багато з них пройшли школу масонства, але не задовольнилися її поміркованістю та обережністю в засобах боротьби проти соціального і національного гніту. У змаганнях проти царського самодержавства та кріпосницьких порядків Російської імперії вони зробили головну ставку на військовий переворот, не зупиняючись у своїх намірах навіть перед цілковитим знищенням царської родини. І в цих організаціях, хоч би в якому регіоні імперії вони діяли, активною, а то й провідною силою виступали українці. Наприклад, у «Союзі порятунку» («Товариство істинних і вірних синів вітчизни»), що виник 1816 р. в Петербурзі, діяли брати офіцери Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли — поміщики з Миргородщини на Полтавщині, вихідці з давньої козацько-старшинської родини, рідні онуки українського гетьмана Данила Апостола. Коли у 1817 р, цей «Союз» реорганізувався в Москві у «Союз благоденства», то негайно відкрив свою філію в Тульчині на українському Поділлі. Тут розміщувався В'ятський піхотний полк, яким командував полковник Павло Пестель. У колі однодумців він заявляв, що не може миритися з рабством селян, пануванням у Росії родової аристократії, із запровадженням військових поселень, занепадом торгівлі й промисловості, із хабарництвом чиновництва, тягарем військової служби для солдатів, повсюдним бідуванням народних мас. Такі спостереження породжували революційні переконання в необхідності зміни політичного та соціально-економічного ладу, що панував у державі. Україна в планах опозиційного офіцерства посідала значне місце як важливий у Російській імперії регіон розташування її збройних сил. Тут уздовж російсько-австрійського кордону стояла 160-тисячна армія, покликана страхати не тільки зовнішніх, а й внутрішніх ворогів імперії на такій неспокійній території, як Україна. У повній бойовій готовності щодо придушення будь-яких зазіхань на цілісність імперії перебували також військові гарнізони губернських міст і окремих спеціальних військових поселень в Україні.

Але ці війська можна було використати й для здійснення державного перевороту. Тому Україна посіла важливе місце у планах його організаторів. 1820 р. вони поділили «Союз благоденства» на дві рівноправні організації: Північне і Південне товариства. Центром діяльності першого залишили столицю імперії, а вся діяльність другого зосередилась в Україні — у місцях розташування військ. У зв'язку із зростанням масштабів діяльності Південне товариство до вже існуючої Тульчинської «управи», якою керував Пестель, додало ще дві. Почали діяти «управа» в Кам'янці на Черкащині (на чолі з князем Сергієм Волконським — рідним братом тодішнього малоросійського генерал-губернатора князя Миколи Рєпніна, одруженого з онукою українського гетьмана Кирила Розумовського; саме в його особі національно свідома громадськість вбачала гетьмана України в разі відновлення автономії), а також «управа» в містечку Васильків на Київщині (на чолі з підполковником Сергієм Муравйовим-Апостолом).

Майже одразу після повстання виникли й почали розвиватися три концепції" руху — офіційна урядова, ліберальна й революційна, й усі вони так чи інакше висвітлювали тогочасні події в Україні. Новий етап у цих дослідженнях настав за радянської доби. Спочатку панівною в оцінці руху декабристів була точка зору М.М.Покровського (він багато уваги приділяв вивченню т. зв. південного декабризму, тобто подій, що відбувалися переважно на території України, протиставляючи його як «ліве» крило декабристського руху (діяльність

Південного товариства декабристів і Товариства об'єднаних слов'ян) «правому» — Північному товариству. Заслуга історика полягала ще й у тому, що за його редакцією і з його передмовою було опубліковано перші томи документальної серії «Восстание декабристов».

Становлення радянського декабристознавства тісно пов'язане зі святкуванням 100-річного ювілею виступу декабристів (1925). Саме в цей час розгорнулося дослідження цієї теми і в Україні. Було видано книги «Рух декабристів на Україні» (Харків, 1926) і «Декабристи на Україні» (два збірники — Київ, 1926 і 1930). У публікаціях Д.І.Багалія, ОД.Ба-галій-Татаринової, М.С.Грушевського, Л.П.Добровольського, С.О.Єфремова, В.В.Міяківського, М.І.Яворського та інших істориків розроблено своєрідну концепцію декабристського руху, найперше декабризму в Україні, українського декабризму. Розглядаючи масонство і його зв'язки з декабристським рухом, ці історики стверджували, що воно, будучи за походженням російським і польським, мусило враховувати українські особливості, виявляло тенденцію розвитку в бік українізування (йшлося насамперед про ложі полтавську («Любов до істини») і київську («Об'єднані слов'яни»). З трьох найголовніших декабристських товариств найбільш революційним українські історики вважали Товариство об'єднаних слов'ян (далі за цим принципом виділялося Південне товариство, і тільки наостанку — Північне). Героями своєї «декабристської легенди» українські дослідники вважали скромних підпоручиків і юнкерів, тодішню українську молодь, стверджуючи, що насамперед члени Товариства об'єднаних слов'ян (брати А.І. та П.І.Борисови, І.І.Горбачевський, Я.М.Андрієвич, Я.Я.Драгоманов та інші вихідці з України), безперечно, відчували свій зв'язок з українськими традиціями, а також із реаліями тогочасного життя. Ці історики здебільшого негативно оцінювали злиття Товариства об'єднаних слов'ян із Південним товариством. Вони наполягали на тому, що для історичного процесу повстання Чернігівського піхотного полку було так само важливим, як і петербурзьке.

Але наприкінці 20—на початку 30-х pp. таку точку зору українських декабристознавців було вщент розкритиковано. Зважаючи на грізні реалії тогочасного життя, неважко зрозуміти, що далі дослідження теми розвивалося в заданому руслі і якихось явних відхилень від нього не спостерігалося. Однак це зовсім не применшує внеску десятків російських і українських істориків у декабристознавство. Фахівці й аматори, вони сумлінно досліджували тему, розширюючи її фактографічну базу, потрапляючи у коло духовного впливу тих людей, які вперше в межах Російської імперії сміливо й відверто висловлювали свою думку щодо розвитку країни. Маємо переконання, що всі, хто хоч трохи займався історією декабризму, розуміють, про що йдеться. Доторкнувшись до долі декабристів, ти ніби потрапляєш у зачароване коло і вже не можеш, та й не хочеш, вирватися з цього кола високих духом, красивих і благородних людей. Тільки перелік прізвищ російських та українських дослідників теми зайняв би дуже багато місця в цій статті. Всі вони заслуговують на повагу і вдячність. Однак обійти мовчанням прізвище однієї дослідниці аж ніяк неможливо. Це академік М.В.Нечкіна. Могутній розум і талант цієї жінки просто не може викликати жодних сумнівів. Однак не секрет і те, що сила її авторитету іноді не давала змоги іншим дослідникам теми, насамперед українським, опублікувати своє бачення тогочасної історії. Це питання не може детально розглядатися в подібній публікації, а є предметом об'єктивного і зваженого наукового аналізу. Крім того, у цій статті не ставиться за мету висвітлення історіографії де