загрузка...

Характерні риси ранніх форм культури

Вступ.

1. Культура первісного суспільства як історичний тип.

2. Культура на ранніх етапах розвитку.

3. Світосприйняття первісної людини.

4. Пам´ятки стародавньої культури та мистецтва на території України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Характер та звичаї (як і природні умови, обставини життя) прадавньої людини у різних регіонах земної кулі виявляють таку одноманітність і постійність явищ, що мимоволі хочеться повторити висловлену якимсь дослідником думку: "Увесь світ є одна країна". Це ілюструють у першу чергу експонати етнографічних музеїв. У кожному з них — незалежно від місця розташування — ми бачимо сокири, молоти, долота, ножі, пилки, шкребки, шила, голки, списи і наконечники стріл. Різні лиш окремі деталі. Те саме спостерігаємо і щодо занять: теслярські вироби, рибальські сіті або вудочки, мисливські стріли або списи, способи добування вогню, приготування їжі на вогні, плетення корзин тощо повторюються у всіх колекціях, які ілюструють побут відсталих суспільств від Камчатки до Вогняної Землі.

Первіснообщинний лад (період від появи перших людей — пітекантропів до виникнення класового суспільства) має своєю головною структурною віссю кровнородинні відносини (племена, роди). І світ, який оточує людину — небо, земля, сонце, дерева, води, тварини, — в її уявленні (за О.В. Лосєвим) — теж одна велика община, зв´язана родинними відносинами. Світ — наче родина, подвір´я. Тому провідна ідея первісної свідомості така: дійсність — живий організм, а людина — частка його. Світ у цілому і все, що його населяє, відповідно одухотворене, живе за тими самими законами і звичаями, що й рід людський.


1. Культура первісного суспільства як історичний тип

Щоб збагнути суть і закономірності розвитку культури первісного суспільства, передусім потрібно засвоїти досить складну його періодизацію. Нині склалися три її види: археологічна, культурно-цивілізаційна та історична, що відповідає становленню та розвитку суспільно-економічних формацій.

Археологічна періодизація, що ґрунтується на дослідженнях матеріальних знахідок, поділила цей період на три віки: кам´яний, мідно-бронзовий та залізний. Кам´яний вік був також розбитий на три періоди: палеоліт (древній або «нижній» камінь), мезоліт («середній» камінь) та неоліт (новий або «верхній» камінь), що характеризувалися певною технікою обробки, формою та призначенням кам´яних знарядь праці. Кожний з цих періодів поділявся на археологічні культури, назва яких відповідала найбільш характерним місцям знахідок. Однак при усіх своїх достоїнствах така періодизація не враховувала досягнень історико-культурного розвитку, зводячи їх лише до матеріалу й техніки обробки знарядь праці, зброї, житла, місця поховання та ін.

Другу, культурно-цивілізаційну періодизацію, запропонував американський історик та етнограф Льюіс Генрі Морган (1818—1881), який, відстоюючи ідею прогресу та єдності історичного шляху людства, обґрунтував положення про розвиток власності від колективних форм до приватних, про еволюцію сім´ї та шлюбу від групових форм до індивідуальних, першим показав значення роду як основного осередку первісного суспільства. У книзі «Стародавнє суспільство» він поділив усю історію первісного суспільства на два періоди — «дикість» і «варварство», даючи кожному комплексну характеристику матеріальної та духовної культури.

Сучасні вчені використовують також і третю періодизацію, в основу якої покладено вчення про суспільно-економічну формацію, створену на базі відповідного способу виробництва. Це первіснообщинний та рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і комунізм.

Вчені-археологи виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу, які, за традицією, називають віками: кам´яний, мідно-бронзовий, залізний.

Кам´яний вік — найдовший період часу в історії людства. Він тривав від появи людини до початку поширення перших металів — міді, бронзи та ін. Палеоліт поділяється на три основні відрізки часу — палеоліт, мезоліт, неоліт, кожен із них у свою чергу має свої епохи або періоди.

Через нерівномірність історичного розвитку початок кам´яного віку, як і окремих його епох та періодів, на різних територіях земної кулі не збігається у часі. Якщо в Африці людина з´явилася понад 2 млн років тому, то в Європі — близько 1 млн років тому. Кам´яний вік у Європі закінчився в 3 тис. до н. е., а в аборигенів Південної Азії, Австралії, на островах Тихого океану тривав до Великих географічних відкриттів (середина XV — середина XVII ст.).

Палеоліт, у свою чергу, поділяється на ранній, середній і пізній. Ранній палеоліт складає дві археологічні культури: шельську та ашельську. Середній палеоліт відповідає мустьєрській культурі. Носіями культур раннього палеоліту були Ното habilis (людина уміла), пітекантроп та синантроп. За мустьєрської епохи з´являється новий тип людини — неандерталець. У період пізнього палеоліту, якому відповідають оріньякська, солютрейська та мадленська культури, сформувалася людина сучасного типу — кроманьйонець та гримальді [2, c. 43-45].

Шельська культура (300 тис. років тому) — виділена й названа в 60-ті pp. XIX ст. за знахідками кам´яних виробів біля м. Шель поблизу Парижа. Пам´ятки шельскої культури поширені на території Африки, Південної Європи; Південної, Південно-Східної та Середньої Азії, Закавказзя. На території України вони були знайдені біля селища Королеве на Закарпатті. Носії шельської культури, застосовуючи примітивні кам´яні рубила та інші знаряддя праці, займалися збиральництвом, полюванням, вели кочовий спосіб життя, жили у відкритих поселеннях і в природних печерах, користувалися вогнем. Суспільною організацією був первіснообщинний лад на стадії «первісного людського стада». Фізичний тип людей цієї культури — архантропи.

Ашельська культура (близько 400—100 тис. років тому). Назва її походить від околиці м. Ам´єна (Сент-Ашель) на Півночі Франції. Носії цієї культури жили у печерах та інших захищених місцях, займалися мисливством і збиральництвом, навчилися користуватися вогнем. Для неї характерні кам´яні двобічнооброблені ручні рубила, сокироподібні знаряддя, масивні відщепи й нуклеуси. Пам´ятки ашельської культури були відкриті в Азербайджані, Вірменії, Грузії й Молдові. В Україні — це Королеве й Рокосів на Закарпатті, Житомирська стоянка та Лука-Врубловецька.

Мустьєрська культура (близько 100 (150) — 40 (35) тис. років тому). Назва її походить від печерної стоянки Ле-Мустьє в Північній Франції. Ця культура була поширена в Європі, Азії та Африці. Для неї характерні гостроконечні скребла, виготовлені з каменю. Носії цієї культури — палеонтропи, жили в природних печерах, споруджували заслони і примітивні житла в річкових долинах, добували вогонь. Пам´ятки мустьєрської культури знайдені у Середній Азії (Тешик-Таш), на Кавказі, на Волзі (Волгоградська стоянка). На території України вона представлена пам´ятками Молодовських стоянок (селище Молодове Сокирянського району Чернівецької області), Антонівськими стоянками на Донеччині, а також стоянками Кі-Їк-Коба, Чокурча, Старосіллівська, Шайтан-Коба і Заскальницька у Криму.

Оріньякська культура (близько 20—30 тис. років тому). Назва її походить від стоянки, знайденої у печері Оріньяк у Франції. Культура поширена у південних районах Західної Європи, куди населення прийшло зі Сходу. Носії цієї культури жили в природних печерах і спеціально споруджених довгочасних житлах, займалися полюванням і збиральництвом. Для оріньякської культури характерні пластини-ножі, різці, скребки, вістря, проколки. Носіями культури були люди сучасного фізичного типу, що належали до так званих гримальдійців, що жили на ранньому етапі матріархату. До цієї культури відносяться нижні шари Тельманської стоянки на Дону поблизу Воронежа. В Україні це Радомишльська стоянка на Житомирщині, Пушкарівська в околицях села Пушкарів Новгород-Сіверського району Чернігівської області, Сюрень Бахчисарайського району в Криму.

Солютрейська культура (близько 20—15 тис. років тому). Назва її походить від печерної стоянки Солютре у Франції. Серед крем´яних знарядь цієї культури знайдені наконечники дротиків листоподібної форми, ножі, крем´яні різці, скребки, проколки і вістря, кістяні наконечники, голки, випрямлювачі, твори первісного мистецтва. Населення належало до людей сучасного типу — кроманьйонців. Вони полювали на мамонтів, північних оленів, диких коней та інших тварин, споруджували довгочасні житла. До пам´яток Солютрейської культури відносяться Костьонки І і Гагарінська стоянки на Дону, Авдеєво на Сеймі, Бердиж на Сожі, Молодове V на Середньому Дністрі (Україна) та ін. [7, c. 38-40]

Мадленська культура (понад 10 тис. років тому) була поширена на території Іспанії, Франції, Швейцарії, Бельгії, Німеччини. Носії цієї культури займалися полюванням, збиральництвом, рибальством. Знаряддя праці виготовлялися з кременю, кістки й рогу. За часів існування культури значного розвитку набуло образотворче мистецтво: скульптура, представлена фігурками з кістки, каменю та бурштину, графіка у вигляді зображень на кістках та виробах з них, а також живопис, твори якого становили розписи фарбами на стінах і стелях печер та великих кістках мамонтів. Люди мадленської культури жили на етапі ранньої матріархальної родової організації. Пам´ятки її на території України становлять Молодове V, Кирилівська стоянка у Києві, Добраничівська стоянка у Яготинському районі Київської області, Межиріцька стоянка у Канівському районі Черкаської області та Мізинська стоянка на Чернігівщині.

Епоха мезоліту (10—7 тис. років тому) характеризується появою макролітів і мікролітів, з´являються лук і стріли, перші кам´яні сокири. Людина приручила собаку. Мезоліту в Європі відповідають Азільська й Тарденуазька культури.

Азільська культура (10 тис. років тому). Назва культури походить від печерної стоянки Мас-д´Азіль у Південно-Західній Франції. її носії займалися полюванням, риболовством та збиральництвом, почали використовувати лук і стріли, приручили собаку. Поряд із знаряддям, характерним для попереднього часу, використовували дрібні кам´яні вироби — мікроліти, а також невеликі гарпуни з рогу оленя. На території України до цієї культури відносять пам´ятки Криму, Придніпров´я та Сіверського Донцю.

Тарденуазька культура (7—4 тис. до н. е.). Назва культури походить від стоянок поблизу містечка Фер-ан-Тарденуа в Північній Франції. Для неї характерні мікроліти, що застосовувалися як вкладки в кістяних і дерев´яних гарпунах, наконечниках списів, стріл, дротиків і ножів. Носії цієї культури полювали на тварин і птахів, застосовуючи лук і стріли, займалися рибальством і збиральництвом. У пошуку засобів для життя вони часто переселялися з місця на місце. Суспільний устрій існував у вигляді матріархату, існували невеликі парні сім´ї. Пам´ятки тарденуазької культури поширені у лісостепових зонах країн Старого світу, особливо у Середземноморському басейні. Вони також відомі на Північному Кавказі, у Закавказзі, у Криму (Мурзак-Коба, Фатьма-Коба та ін.), Нижньому Придністров´ї (Гребенникова стоянка) і Дніпровському Надпоріжжі (Василевські могильники) [10, c. 25-27].

Важливим періодом в історії людства був неоліт, який тривав протягом 8— 7 тис. до н. є. у країнах Стародавнього Сходу і від 6 до 3 тис. до н. е. у Європі.

Головною особливістю неоліту був перехід від привласнюючого типу господарства (полювання, рибальство, збиральництво) до відтворюючого (скотарство, землеробство). У період часу від 40 до 35 тис. років до н. є. зароджується людина сучасного типу Homo sapiens. З´являється глиняний