загрузка...

Соціологічні опитування

1. Соціологічне опитування “Відношення до вживання нікотину, алкоголю та наркоманії.

2. Соціологічна парадигма XX сторіччя (теорія соціального конфлікту, теорія соціального обміну, символічного інтеракціонізму).

3. Розвиток соціології в Росії та Україні.

Список використаної літератури.


1. Соціологічне опитування “Відношення до вживання нікотину, алкоголю та наркоманії

Протягом останніх десятиріч спостерігається загальна тенденція до погіршення стану здоров'я населення України в цілому та дітей і молоді, зокрема. У добу новітнього національного державотворення в Україні відбулися докорінні зміни у сфері ідеології, розгорнулися активні процеси культурного і духовного відродження. Проте, після демонтажу старої господарської системи в силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин важкими шляхами відбувається створення ринкової економіки, що негативно позначається на життєвому рівні народу. У широкому комплексі соціально-економічних проблем особливо виділяються недосконалість і суперечливість алкогольної політики.

Спробуємо з'ясувати проблему ставлення до алкоголю та куріння широкого громадянства та школярів, зокрема. Згідно з даними, на які спирається в своїй праці Б. Савчук, близько 40 % населення України „інколи” вживають спиртні напої, 38 % роблять це „досить рідко”, майже 5 % – „п'ють часто” і лише 17 % не п'ють „взагалі” [13, с.5].

Результати інших досліджень виглядають менш оптимістично, зрештою, такі кри-терії як „інколи”, „рідко”, „часто” є досить суб'єктивними.

Аналіз статистичних даних і результатів низки досліджень свідчать, що вік дітей, які починають курити, вживати алкоголь та наркотичні речовини, зменшується. За даними прес-служби управління МВС у Київській області (січень 2008) 14 % підлітків до 12 років охоплені токсикоманією та вживають алкогольні напої систематично. Проте дані зростають відповідно віку: 67 % школярів хоча б один раз зробили спробу закурити або випити міцні алкогольні напої, 14 % спробу токсикоманії. „Пивний” алкоголізм не вважається серед старших школярів шкідливим. Про одну щоденну пляшку пива заявили понад 41% хлопців і 14% дівчат, учнів 9-11 класів міських шкіл.

Світовий досвід показує, що найефективнішою є освітньо-профілактична робота на основі формування у дітей та підлітків життєвих навичок [2, c. 26].

Формуванню особистісного негативного ставлення до куріння, вживання алкоголю та наркотичних речовин, інших „спокус”, яке б зменшувало ризик заподіяння шкоди власному здоров'ю школярів та здоров'ю інших, сприяє інформування та ознайомлення молоді з передумовами виникнення та, власне, історії проблеми.

Оскільки стратегія прямого навчання значною мірою зосереджена на викладачеві, вона включає методики, спрямовані на передачу необхідної готової і достовірної навчальної інформації, що дозволяє учасникам за короткий термін отримати необхідні знання. Метою міні-лекції визначаємо передачу знань, адже це однобічний вид спілкування та дієвий спосіб забезпечення інформацією за короткий проміжок часу (15 хв).

Для кращого сприйняття інформації, яку подає лектор, доцільно використовувати наочні матеріали, демонстрацію фільмів, слайдів, фотографій. Досвід показує, що дуже жваво сприймаються матеріали, розроблені з використанням місцевих відомостей.

Особливою частиною є час для дискусії, під час якої з'являється можливість отримання відповідей на запитання.

Діяльність школи з формування здорового способу життя молоді має включати не лише інформування про шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров'я і засвоєння учнями відповідних знань, а й вироблення на їх основі практичних механізмів, конкретних життєвих навичок і моделей поведінки.

Варто розглянути зміст і методику навчання здоровому способу життя на засадах розвитку навичок, визначити необхідність співпраці педагогічних колективів шкіл, викладачів ВНЗ, медиків та ін. [3, c. 12-13]

2. Соціологічна парадигма XXсторіччя (теорія соціального конфлікту, теорія соціального обміну, символічного інтеракціонізму)

Представляють різноманітні концепції, які визнають конфлікт одним з найважливіших чинників соціального розвитку. Оформилися вони у зв'язку з критикою структурно-функціонального аналізу. Авторитетними щодо вивчення проблем соціального конфлікту вважаються праці К. Маркса і Г. Зіммеля.

Прихильники теорій соціального конфлікту не згодні з твердженнями, що нерівність — природний спосіб забезпечення виживання суспільства. Вони не тільки вказують на недоліки теорій функціоналізму (хіба справедливо, наприклад, що торговець жуйкою заробляє більше, ніж люди, які навчають його дітей?), але й стверджують, що функціоналізм — не більше, німе спроба виправдати статус. На їх думку, нерівність є результатом становища, за якого люди, які контролюють суспільні цінності (багатство і владу), мають змогу здобувати для себе вигоди.

Американський соціолог Л. Козер (нар. у 1913 р.) вважає, що в кожному суспільстві існують певні елементи напруження і потенційного соціального конфлікту, який є найважливішим компонентом соціальної взаємодії і сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв'язків. Якщо у ригідних (закритих) суспільствах соціальні конфлікти поділяють суспільство на дві «ворожі» групи або два «ворожі» класи, підривають основи колективної «злагоди», загрожують руйнуванням соціальних зв'язків і суспільної системи через революційне насильство, то у «плюралістичних» (відкритих) суспільствах вони знаходять своє вирішення, а соціальні інститути оберігають суспільну злагоду. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шлях інноваціям, тобто впровадженню нових форм організації праці та управління, що охоплюють не тільки окремі підприємства, а й їх сукупність, галузі.

Німецький соціолог Ральф Дарендорф (нар. у 1929 p.), називаючи свою соціологічну концепцію «теорією конфлікту», протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепціям соціальної злагоди. Соціальний конфлікт він вважає наслідком опору відносинам панування і підкорення. Придушення соціального конфлікту, за Дарендорфом, призводить до його загострення, а «раціональна регуляція» — до «контрольованої еволюції». Хоча причини для конфліктів завжди існують, ліберальне суспільство може владнати їх на рівні конкуренції між індивідами, групами, класами.

Теорії соціального конфлікту, визнаючи конфлікт одним з головних рушіїв соціального прогресу, одночасно розглядають явища, які характеризуються поняттями «злагода», «стабільність», «порядок», «спокій». При цьому злагода вважається нормальним станом суспільства, конфлікт — тимчасовим [4, c. 53-54].

Теорія соціального обміну, фундатором якої вважають американського соціолога, соціального психолога Джорджа Хоманса (1910—1989), втілює спроби встановити зв'язки між макро- і мікрорівнями соціальної реальності. Представники цієї концепції розглядають обмін різними видами діяльності як фундаментальну основу суспільних відносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус, престиж, конформізм та ін.). Варіанти теорій соціального обміну набули поширення у соціології, соціальній психології, політології, економіці.

Згідно з цією теорією люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань. Існують дві переумови теорії соціального обміну. Перша виходить з припущення, що у поведінці людини переважає раціональне начало, яке націлює її на одержання певних вигод (гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, кохання та ін.). Типи вигод концептуалізуються по-різному: «цінність» — у соціології; «корисність» — в економіці; «нагорода», «плата» — у соціальній психології.

Друга розкриває зміст назви цієї концепції: процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми різними вигодами. «Обмінні угоди» розглядаються як елементарні акти, з яких складається фундаментальний рівень суспільного життя, а дедалі складніші структурні утворення (соціальні інститути та організації) вважаються такими, що виростають з обмінних відносин.

Концепції соціального обміну часто конвергують з іншими методологічними концепціями емпіричної соціології — аналізом соціальних мереж, теорією ролей та ін.

Головною особливістю символічного інтеракціонізму є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості [10, c. 25-26].

Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід (1863—1934), хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем — Гербертом Блумером (1900—1978). Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.

Послідовники Дж.-Г. Міда — Г. Блумер, Т. Шибу-тані, Т. Партленд та інші — представляють дві школи символічного інтеракціонізму — чиказьку та айовську. Прихильники першої, вивчаючи взаємодію, роблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої — на стабільних символічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення і зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості, залежні більше від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин.

Із символічним інтеракціонізмом пов'язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію «драматичної» метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: «актор», «маска», «сцена», «сценарій» тощо [5, c. 56-57].

3. Розвиток соціології в Росії та Україні

Вивчення розвитку соціологічної науки було б неповним без розгляду внеску в неї українських учених.

Соціологічна думка в Україні протягом усієї її історії поєднувала в собі універсальне з національним: перше виявлялось у використанні та дальшому розвиткові провідних соціологічних теорій, методів дослідження, ідей західноєвропейських та американських учених, друге — у тісному поєднанні з національно-визвольним рухом, соціально-політичним життям, творчою спадщиною славетних представників українського суспільства.

Проте здобутки українських соціологів погано відомі, бо навіть у часи всіляких «відлиг» радянська історіографія замовчувала імена видатних українських учених, які працювали в царині соціології. У такий спосіб, як слушно зауважує відомий український соціолог Л. Кондратик, офіційна пропаганда намагалась прищепити думку про незначущість надбань української соціології, а то й про їх брак. Л. Кондратик у своїй книжці «Історія соціології України в іменах» (1996) спробував систематизувати доробок українських соціологів минулого.

Сучасна соціологічна наука ввібрала думки, ідеї, теоретичні
узагальнення багатьох українськи